Права людини в сучасному світі. Погляд молоді

Перш за все, я хотів би розповісти, що змусило мене написати цю роботу. Мабуть, це навіть не твір, а поклик, у певному розумінні. Зараз на вустах всієї країни події на Євромайдані. Відкинемо питання Євроінтеграції та політичних зв’язків України з Росією, мене обурює геть інше. А саме права людей, права тих громадян, які вийшли висловити свою думку до влади. Дивлячись на те, що вони потерпають, вони перетворюються зі звичайних громадян, на несказанних сміливців, бо де ще можна побачити, як загони ОМОНу жорстоко б’ють людей? Як спеціальні групи навчених бійців, створених для забезпечення безпеки населення та країни, для встановлення порядку, для захисту держави своїми киями лупцюють молодь, жінок, і, навіть, дітей? Та ніде. Так бути не повинно, адже це суперечить статті 21 розділу ІІ КУ, статтям 22, 28, 29, а особливо статтям 34 та 39 розділу ІІ КУ. А якщо людина, яка стоїть у керма держави, порушує основний її закон, то про які взагалі права та який порядок у країні може йти мова? Ми говоримо, що Україна – демократична країна, то де демократія, в такому випадку?
Ходять чутки, що міліцію змусили бити людей, що все це – наказ керівництва. Але всім відомо, що у разі невиконання підлеглим явно незаконного наказу чи розпорядження він не притягується до кримінальної відповідальності за його невиконання.

Не треба забувати, що громадяни можуть вільно висловлювати свою думку, збиратися мирно, без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації.

Я не закликаю до революції чи конфліктів, я не закликаю до якихось важливих політичних кроків з боку президента чи Верховної Ради України, я лише хочу щоб мої права та права всіх, абсолютно всіх громадян України, поважали, адже право людини – це найвища цінність сучасного демократичного суспільства. Не треба забувати, що всі ми люди, що насильство ніколи ні до чого доброго не призводило. До речі, за все існування людства лише 200 років були абсолютно мирними, але ж тоді були прародичі людей, а якщо ми вже називаємо себе розумними цивілізованими істотами, то й поводити себе треба як розумні цивілізовані істоти і розуміти, що зараз у якості зброї у людей не палка та камінь, і навіть не спис чи мушкет, а ядерна зброя, танки, хімічна та біологічна зброя, тобто при найменшій, на перший погляд, сутичці загинути може багато і дуже багато людей.

До речі, історія ідеї прав людини бере свої витоки ще в давнині, бо вже у Біблії містилися положення про цінність і недоторканість людського життя, рівності людей. У країнах Давнього Сходу та античних державах обґрунтовується ідея рівності людей за однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Платон, Арістотель та ін..), її розвиток посприяв накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшого стрибка у цьому ж напрямі – визнання рівності всіх людей перед законом.

Активність у розвитку ідеї про права людини припадає на епоху Відродження і Просвіти. У XVII—XVIII ст.ст. ця ідея відбивається у теорії природного права, яка дозволила оцінювати з позицій справедливості діюче в державі право, проводити його перетворення в напрямку гуманізму і свободи. Ґ. Ґроцій, Дж. Локк, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж.-Ст. Мілль, І. Бен-там утверджують права особистості (на життя, свободу, власність та ін.) як священні цінності і закладають основи сучасного розуміння прав людини. Кожний народ вніс свою лепту в розвиток ідеї про права людини, вирішуючи цю проблему в залежності від історичних умов та обставин свого часу. Ідея прав людина, заснована на теорії природженого права знайшла своє втілення в офіційних документах держав Європи і світу. Як-от, наприклад, Американська декларація незалежності 1776 р., де було сказано, що всі люди рівні, що вони наділені однаковими невід’ємними правами, серед яких право на життя, свободу та прагнення до щастя. Це ж зазначила і Декларація прав людини і громадянина Франції 1798 р., збільшивши цей список на такі свободи, як необмеженість сфери вияву свободи людини й обмеженість сфери дії державної влади; притягнення до кримінальної відповідальності лише на підставі закону (немає злочину, не вказаного в законі; немає покарання, не вказаного в законі), презумпція невинності, свобода поглядів, думки, слова та преси, яка захищається «погрозою відповідальності за зловживання цією свободою», та ін. Названі нормативно – правові акти США та Франції стали свого роду прототипом сучасних політичних и особистих прав людини.

Дата добавления: 2015-12-08