Порядок застосування звичайних цін

У розд. І ПК удосконалено підходи до визначення звичайної ціни. Так, ПК передбачено конкретні методи визначення звичайних цін, які застосовуються в міжнародній практиці, а саме:

метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу), згідно з яким звичайна ціна визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаються) не пов'язаній із продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності;

метод ціни перепродажу, згідно з яким застосовується договірна ціна товарів (робіт, послуг), визначена під час подальшого продажу таких товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі за вирахуванням відповідної націнки та витрат, пов'язаних зі збутом;

метод «витрати плюс», згідно з яким застосовується ціна, що складається із собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної для відповідного виду діяльності за співставлених умов;

метод розподілення прибутку, суть якого полягає в тому, що визначається прибуток від операції, який повинен бути розподілений між її учасниками. Такий прибуток розподіляється на економічно обґрунтованій основі, що наближує цей розподіл до розподілу прибутку, який отримали б учасники операцій, якби були непов'язаними особами;

метод чистого прибутку, який ґрунтується на порівнянні показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі відповідної бази (такої, як витрати, обсяг реалізації, активи), з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов'язаними особами у співставних економічних умовах.

Порядок застосування вище перелічених методів визначення звичайної ціни встановлюватиметься Кабінетом Міністрів.

На відміну від чинного законодавства, ПК установлює перелік офіційних джерел інформації для визначення звичайних цін:

статистичні дані державних органів та установ;

ціни спеціалізованих аукціонів із торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;

довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних;

звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;

інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Як і зараз, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби. Водночас для обґрунтування відповідності ціни господарської операції рівню звичайної ціни платник податків зобов'язаний за запитом органу державної податкової служби обґрунтувати рівень договірних цін.

Важливим нововведенням ПК є норма про те, що для товарів (супутніх послуг), раніше ввезених на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту, звичайною ціною продажу (поставки) на митній території України вважається ринкова ціна, але не нижча за митну вартість товарів (супутніх послуг), з якої було сплачено податки та збори під час митного оформлення таких товарів.

Новацією є також те, що в разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20% таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання; коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Крім того, ПК передбачено, що великий платник податків має право звернутися до центрального органу ДПС із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування. Договір про ціноутворення для цілей оподаткування є договором між платником податків та центральним органом ДПС про порядок визначення цін (методів) та їх застосування для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору. Порядок укладення та виконання таких договорів установлюватиметься Кабміном.

Слід звернути увагу, що новий порядок визначення та застосування звичайних цін набуває чинності з 01.01.13 р., а до того часу діє порядок, установлений нормою п. 1.20 Закону про прибуток.

Дата добавления: 2015-12-08