Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Організація центрів витрат і відповідальності в машинобудуванні і металообробці

Читайте также:
  1. II. Елементи операційних витрат
  2. II. Класифікація витрат будівельної організації
  3. II. Класифікація витрат проектної організації
  4. III А. Витрати діяльності 1 страница
  5. III А. Витрати діяльності 2 страница
  6. III А. Витрати діяльності 3 страница
  7. III А. Витрати діяльності 4 страница

У машинобудуванні і металообробці поширені всі типи організації виробництва – масове, серійне, індивідуальне. Залежно від видів продукції, її складності, типів і організації виробництва застосовуються відповідні методи обліку витрат: простий, попередільний і позамовний.

При застосуванні будь-якого з названих методів обліку в метало-обробці і машинобудуванні, як і в інших.галузях, всі витрати обумовлені технологією і організацією виробництва: технологічні витрати на матеріали, оплату праці робітників, на засоби праці і організаційно-управлінські – загальновиробничі накладні витрати.

У масових виробництвахоблік витрат технологічних матеріалів пристосовують до відомого з радянських часів нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Але якщо в умовах нічийної власності і централізовано-планового ведення господарства нормативи були основою для списання матеріалів на виробництво, то в умовах приватної або іншої недержавної форми власності дотримуватися цього пра'вила не слід. На витрати виробництва треба списувати фактично витрачені матеріали, а на ту кількість, яка передбачена нормами. Бо фактичні цитрати в машинобудуванні і металообробці, як і в більшості інших виробництв обробної промисловості, в жодному випадку не співпадуть з нормативними - вони завжди є меншими під впливом відповідних чинників, різних за мотивацією. В радянський період передбачали норми підвищеними, щоби покрити крадіжки матеріалів і готової продукції робітниками-несунами і злодіями-адміністраторами з компартійної номенклатури. Списували витрачання матеріалів за нормами, що і покривало і виноси бітників і крадіжки керівників. У ринкових умовах широковідомий метод «стандарт-кост» також лючає «обгрунтовані» збіль-шення витрат над фактично обхідними, що сприяє підвищенню калькуляційної ціни продажу, при укладенні угод з покупцями продукції.

Винятками є витрачання матеріалів на окремі замовлення або в дрібносерійному виробництві, коли кількість необхідних матеріалів можна визначити методом прямого підрахунку на конкретний виріб або на невелику партію виробів.

За таких умов у масових виробництвах слід визначити такий порядок відпуску матеріалів на виробництво, який був би наближеним до фактичного їх запуску у виробничий процес і пов’язувати його з виготовленням (випуском) готових виробів чи напівфабрикатів. У інших випадках узагалі-нюють відпуск (передачу матеріалів у виробництво) від можливостей їх обробки на робочих місцях або на відповідному устаткуванні. У деяких випадках доцільно вказувати в первинному документі – накладній чи забірній карті – на відпуск матеріалів, час відпуску.

Це необхідно для того, щоби можна фіксувати можливі відхилення від виробничого ритму, окремі факти виробничого браку або інші, які спричиняються до певних витрат тих чи інших технологічних матеріалів.

Фіксація цих фактів у первинних документах необхідна не для того, щоби шукати винних і віднести подібні втрати матеріалів за їх рахунок, як це мало місце в радянський період. Відображення подібних фактів у первинних документах необхідне для того, щоби по можливості попереджувати виробничі ризики і усувати подібні факти у майбутньому.

Порядок оформлення первинними документами відпуску матеріалів на виробництва і, якщо це погрібно, окремо оформлення запуску матеріалів у виробництво, визначають на підприємстві ті фахівці і відповідальні особи, які є відповідальними за центр витрат матеріалів. Цеп порядок перед-бачається в заходах облікової політики і обов'язковий до виконання. Форми цих первинних документів, перелік реквізитів в них узгоджуються з головним бухгалтером підприємства.

Залежно від номенклатури використовуваних матеріалів і залежно від технології і організації виробничого процесу головний бухгалтер, за узгодженням з посадовими особами, відповідальними за витрати центру технологічних матеріалів, розробляють і затверджують у заходах облікової політики форми нагромаджувальних відомостей витрат матеріалів і частоту підрахунку проміжних підсумків у них, необхідних для оперативного управління витратами матеріалів (Додаток Б).

Водночас і у безпосередньому зв’язку з розробкою порядку документального оформлення витрат центру відповідальності за витрати матеріалів, необхідно розробити порядок документального оформлення витрат на оплату праці і, відповідно, всіх витрат центру на робочу силу.

Залежно від конкретних умов організації виробництв, від технології виробничих процесів необхідно встановити порядок документального оформлення виробітку, оплати праці і нормування заробітної плати робітникам. Це може бути бригадна відрядна форма оплати праці, індивідуальна відрядна, а може бути і оплата за місячними ставками робітників.

Первинними документами з обліку праці у масових виробництвах машинобудування можуть слугувати відповідні дані, приведені в первинних документах на витрачання матеріалів, а можуть оформлятися і окремі первинні документи. Конкретні особливості залежать від умов організації виробництва і праці. Проміжні внутрімісячні підсумки з виробітку і оплати праці слід підраховувати в нагромаджувальних відомостях за формою, приблизно такою, яка наведена на додатку В.

Посадові особи, відповідальні за витрати центру на робочу силу, визначаються керівником підприємства.

Витрати центру на засоби праці в галузях машинобудування і металообробки займають велику питому вагу в собівартості продукції. В окремих з цих галузей витрати праці робітників займають невелику долю п технологічній собівартості.

В деяких галузях масового виробництва підприємств машинобудівної промисловості більшість деталей виготовляються на спеціальному обладнанні, роботу якого регулює спеціаліст. Тут виникає питання, до яких витрат віднести роботу фахівця, який наглядає за роботою механізмів, які автоматично виготовляють деталі: до витрат на робочу силу чи до витрат на засоби праці – з догляду за механізмами.

В усіх подібних випадках ці питання слід вирішувати безпосередньо на підприємстві залежно від конкретних умов. Важливо домогтися основного – відповідальності за виконану роботу. Тому вдаватися в подробиці щодо організації центрів затрат і відповідальності за витрати на робочу силу і на засоби праці у масовому виробництві металообробної галузі не слід. Ці питання можугь і повинні вирішуватися на кожному підприємстві, зокрема, дотримуючись основної вимоги – розмежування витрат за визначальними факторами виробництв і відповідальності за витрачання виробничих ресурсів: на технологічні матеріали; на робочу силу і на засоби праці, як важливих компонентів оцінки і аналізу використання виробничих ресурсів і формування технологічної собівартості продукції.

Такий підхід пояснюється також і тим, що в подібних виробництвах до засобів праці відносяться специфічне устаткування, штампи та інше, що обумовлює необхідність відокремлення у виробничому обліку витрат на основні засоби окремих їх видів і груп, які використовуються для виготовлення конкретних виробів чи деталей.

У машинобудуванні і металообробці виробничий процес у багатьох випадках відбувається за методом послідовної обробки матеріалів: виготовлення деталей, вузлів на конкретних виробничих підрозділах, тобто запопередільним методом.

При попередільному методі обліку виграти обліковуються по, переділах, фазах, стадіях, як, правило, у відповідних цехах чи дільницях, у розрізі центрів витрат з ниділеииям у кожному центрі необхідної номенклатури (переліку) статей витрат.

Об’єктами обліку витрат можуть бути як окремі види продукції, гак і труни і їх серії як і в масових виробництвах, об’єднані за ознакою однорідності матеріалів. Цей метод у машинобудуванні застосовують в умовах, як правило, неперервного, короткого технологічного циклу або послідовних технологічних процесів виготовлення виробів, в основному в ливарному та ковальсько-пресових цехах.

У ливарному виробництві фактичні витрати матеріалів і технологічного палива визначаються на основі первинних документів на їх відпуск зі складів безпосередньо для процесу, виробництва, а енергія відповідно до показників лічильників.

В окремих виробництвах як первинні документи! використовують забірні відомості. На основі даних обліку і звітуі про витрати матеріалів здійснюються записи в нагромаджувальнуі відомість витрат матеріалів і технологічного палива – витрат центру на технологічні матеріали (Додаток Б).

Підсумки нагромаджувальної відомості за місяць є основою для відображення витрат технологічних матеріалів і палива на рахунку бухгалтерського обліку 23 «Виробництво».

У нагромаджувальній відомості можна передбачити необхідну кількість колонок для обліку і контролю витрат конкретних видів технологічних матеріалів, палива і енергії. Відповідно до тривалості виробничих циклів та інших особливостей визначаються дати (періоди) підрахунку проміжних внутрімісячних підсумків, витрат технологічних матеріалів, палива і енергії, необхідних для оперативного контролю і управління витратами центру та технологічні матеріали. Такі нагромаджу-вальні відомості складаються на кожному переділі окремо.

Облік центру витрат на робочу силу здійснюється на основі первинних документів з обліку виробітку або затрат часу. У ливарному виробництві це змінні або добові обсяги роботи, обумовлені технологічним процесом, а персональний склад робітників наводиться у табелі.

При почасовій оплаті табелі, с единим первинним документом, ва яким визначається сума заробітної плати, нарахована кожному робітникові.

На основі зазначених первинних документів здійснюються записи в нагромажувішьну відомість витрат центру на робочу силу. Макет такої відомості і порядок записів в ній наведено на додатку В. Таку нагромаджувальну відомість необхідно вести на кожному переділі зокрема.

Облік центру витрат на засоби праці при попередільному методі виробництва в машинобудівній галузі і металообробці досить складний. У цих виробництвах виникає необхідність окремо обліковувати витрати на засоби праці по кожному переділу. Необхідно зосередити облік витрат на засоби праці по кожному переділу, узагальнювати їх в окремій нагромаджувальній відомості, яка за формою охоплювала би всі статті витрат на засоби праці і з врахуванням підрахунку проміжних, внутрімісячних підсумків за датами (періодами), необхідними для контролю цих витрат і управління ними.

Номенклатуру (перелік) витрат на засоби праці – на утримання і експлуатацію обладнання, виробничих споруд і будівель, а також малоцінних необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів, тих які використовуються для забезпечення безпосереднього виробничого процесу, необхідно розробити на кожному підприємстві зокрема, залежно від організації і технічної оснащеності виробничого процесу.

Необхідно чітко визначити персонал працівників, які зайняті На забезпеченні функціонування засобів праці, за функціональними обов'язками виділити їх від робітників основного виробництва і від Персоналу, зайнятого організаційно-управлінськими функціями цеху (дільниці), які відносяться до загальновиробничих накладних витрат, а не до витрат на засоби праці. Первинні документи з обліку виробітку і оплати праці – рапорти, табелі та інші – необхідно складати окремо: для робітників основного виробництва; персоналу, який обслуговує основні засоби і окремо для управлінського і обслуговуючого персоналу цеху (дільниці).

У машинобудівній галузі широко розповсюдженим є позамовний метод кошторису витрат виробництва окремих деталей. Об'єктом обліку витрат і калькулювання собівартості є окреме виробниче замовлення па окремі вироби або декілька (партію) виробів. Окремі замовлення можуть відкриватися на демонтаж обладнання, яке за технічними умовами не передбачається, а виконується за окремою вимогою; на виконання робіт шеф-монтажу обладнання, виготовленого на підприємстві, і багато інших різновидностей замовлень.

Замовлення нумеруються, а при виконанні великих обсягів замовлень різних за конструкціями і призначенням нумерація замовлень повинна здійснюватися за певними ознаками:; виготовлення замовлень на сторону; для власного капітального будівництва; виготовлення нестандартного обладнання; виготовлення спеціального обладнання та інші. Замовлення оформляються на підставі угод із зовнішніми замовниками або: наказів (розпоряджень) на внутрішні замовлення.

На кожне замовлення складається кошторис витрат. За діючими регламентаціями це витрати на матеріали, на оплату праці з відрахуваннями і загальновиробничі витрати за нормативами, що склалися на підприємстві стосовно видів виробів основного виробництва.

Після перевірки обгрунтованості витрат, замовлення підписується керівником і головним бухгалтером. Один примірник замовлення передається цеху – виконавцю (відповідальній особі), другий залишається як додаток до угоди на замовлення і третій знаходиться в бухгалтерії.

В умовах обліку витрат за центрами відповідальності, які в сукупності формують технологічну собівартість виробів (замовлень), витрати на матеріали, як і за інших умов, обчислюються на основі фактичних витрат на матеріали, в кількості (обсягах), визначеній кошторисом. Матеріали відпускаються з центрального складу по накладній за номенклатурою і в кількості, передбаченими кошторисом. Витрати на оплату праці формуються фактичні на фактичний обсяг робіт, передбачених кошторисом, з можливим відхиленням від кошторисних сум за рахунок змін в оплаті праці та інших.

Витрати на засоби праці обчислюються фактичні на обсяг робіт, передбачений кошторисом, на основі розрахунків витрат, пов'язаних з використанням обладнання, інструментів, інших малоцінних необоротних матеріальних активів, а також інших витрат, пов’язаних з використанням засобів праці на конкретне замовлення.

Таким чином можна (і необхідно) обчислити фактичну технологічну собівартість замовлення як підсумок витрат на технологічні матеріали, відрахування на оплату праці і на засоби праці.

Відповідальними за виконання замовлення наказом по підприємству або розпорядженням по цеху призначається працівник, який повинен забезпечити виконання замовлення в строк і він же несе відповідальність за ефективне використання всіх виробничих ресурсів: на технологічні матеріали, на робочу силу і на засоби праці. Наявність інформації при такому групуванні витрат спрощує можливості контролю за втратами, сприяє їх мінімізації. В окремих випадках, при виконанні великих замовлень за обсягом можливе виділення відповідальності за технологічні витрати кожного з центрів і загальні по замовленню.

Фактична виробнича собівартість замовлення – це загальна сума технологічних витрат (технологічна собівартість) замовлення плюс загально-виробничі накладні витрати, що приходяться на замовлення відповідно до розподілу за прийнятою на підприємстві базою.

Підприємства машинобудування і металообробки мають у своєму складі ряд допоміжних виробництв: інструментальні; з виготовлення пристосувань, штампів, ремонтно-механічні цехи (дільниці) і будівельно-монтажні підрозділи; електроремонтні; енергетичні господарства, компресорні, транспортні комплекси, інші споруди. Організація обліку і контролю витрат у цих допоміжних виробництвах є аналогічною, як і в підрозділах основного виробництва.

 


Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 44 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.011 сек.)