Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Классификация оборотных средств

Читайте также:
  1. B) средство платежа
  2. I. Решение логических задач средствами алгебры логики
  3. III. Главная причина преждевременной старости, выпадения и поседения волос: средство сохранения молодости и красоты
  4. IY. ДИДАКТИЧЕСКИЕ СРЕДСТВА И СОВРЕМЕННЫЕ ФОРМЫ КОНТРОЛЯ
  5. V.4 Возрастной грим. Метод «постепенного» старения. Использование сложных приемов, средств грима и постижа
  6. VII. Учёт финансовых результатов, кредитов, денежных средств
  7. А ТАКЖЕ НЕПОСРЕДСТВЕННО СВЯЗАННЫХ С НИМИ УСЛУГ (РАБОТ)

Оборотные производственные фонды (оборотные средства в сфере производства и в процессе производства)

Производственные запасы: сырье, основные материалы, покупные полуфабрикаты, топливо, вспомогательные материалы, МБП (малоценные и быстроизнашивающиеся предметы по остаточной стоимости)

Средства в процессе производства: незавершенное производство, полуфабрикаты собственной выработки

Расходы будущих периодов

Фонды обращения (оборотные средства обращения)

Нереализованная продукция: готовая продукция на складах предприятия, отгруженная, но ещё не оплаченная продукция, товары для перепродажи

Денежные средства: касса, расчетный счет, валютный счет, ценные бумаги, прочие денежные средства, расчеты с другими предприятиями и организациями

 

БІЛЕТ № 13

 

1. Сутність та функції заробітної плати

Функції заробітної плати

 

Сутність заробітної плати виявляється у функціях, які вона виконує в

процесі суспільного відтворення. Виходячи з комплексного розуміння

сутності заробітної плати, з'ясуємо значення притаманних їй функцій. На

нашу думку, найважливішими з них є такі.

 

1. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів

їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили,

для відтворення поколінь. В ній реалізується економічний закон зростання

потреб. Ця функція тісно пов'язана з особливостями державного

регулювання заробітної плати, із встановленням на державному рівні

такого її мінімального розміру, який би забезпечував відтворення робочої

сили.

 

2. Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності

її розміру від кількості й якості праці конкретного працівника, його

трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна

бути такою, щоб заохочувати до постійного покращання результатів праці.

 

3. Регулююча, або ресурсно-розміщувальна функція заробітної плати

полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями

господарства, підприємствами з урахуванням ринкової кон'юнктури.

Формування ефективно функціонуючого ринку праці передбачає свободу

кожного найманого працівника вільно обирати місце прикладання своєї

праці, а його прагнення до підвищення життєвого рівня обумовлює

професійні переміщення у пошуках такої роботи, яка б максимально

задовольняла зростаючі потреби. Іншими словами, в ринкових умовах вища

заробітна плата на ефективніших робочих місцях стимулює перехід сюди

працівників з неефективних робочих місць. В Україні відмінність в рівнях

заробітної плати по галузях не відповідає співвідношенням у складності

праці.

 

4. Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при

розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками

засобів виробництва. Заробітна плата виступає індивідуальною часткою

працівника в новоствореному доході у відповідності з його трудовим

внеском. Соціальне значення цієї функції заробітної плати полягає у

забезпеченні соціальної справедливості, по-перше, при розподілі доходу

між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, і по-друге,

при розподілі між найманими працівниками у відповідності з результатами

їхнього трудового внеску.

 

5. Функція формування платоспроможного попиту населення. Її призначення

- узгодження платоспроможного попиту, під яким розуміємо форму виявлення

потреб, забезпечених грошовими коштами покупців, з одного боку, і

виробництва споживчих товарів - з іншого. Оскільки платоспроможний попит

формується під дією двох основних факторів - потреб та доходів

населення, то за допомогою заробітної плати в ринкових умовах

встановлюються пропорції між товарною пропозицією та попитом.

 

Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата не

може виконувати цих функцій. Її рівень забезпечує не більш як 20%

відтворення робочої сили, яке не відшкодовує навіть прямих затрат праці

і не викликає заінтересованості в переорієнтації робочої сили на

пріоритетні сфери діяльності. Заробітна плата нині виконує інші функції,

а саме:

 

· збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження

заробітної плати;

· забезпечення соціальних гарантій;

· збереження попереднього статусу, пов'язаного із попереднім робочим

місцем;

· стримування інфляції (шляхом заборгованості із заробітної плати);

· перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;

· поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;

· посилення мобільності робочої сили.

 

2. Ефективність інвестицій

Фактори впливу на ефективність. Ефективність інвестицій має два основних виміри: 1) як суто економічний показник, що характеризує співвідношення отриманого результату та витрат, здійснених відповідно до інвестиційного проекту; 2) як соціально-економічний показник, що крім економічного ефекту має соціальний — поліпшення умов життя людей, навколишнього середовища, зниження рівня безробіття, розвиток особистості та ін;

Проте соціально-економічну ефективність інвестицій виміряти практично неможливо. Тому економісти акцентують увагу на визначенні економічної ефективності, передусім ефективності капіталовкладень. Для цього слід попередньо з'ясувати, які фактори впливають на рівень ефективності інвестицій.

Основними з них є розміри інвестицій, сфера реалізації інвестиційного проекту, величина відсотка за кредит, обсяг податків на прибуток підприємства та на додану вартість, рівень продуктивності праці й організації виробництва, професіоналізм менеджерів і підприємця та ін.

Показники ефективності інвестицій. У західній економічній літературі значного поширення набув бухгалтерський підхід, згідно з яким на тривалому проміжку часу основним показником є прибутковість, а на короткому — ліквідність, тобто здатність перетворення активів підприємства, його цінностей на готівкові гроші, платоспроможність фірми. Загалом інвестиційний проект є ефективним, якщо очікуваний прибуток перевищує очікувані витрати.

Точнішим критерієм загальної ефективності інвестиційного проекту є показник чистої приведеної вартості, який визначається як різниця між поточною приведеною вартістю сукупних майбутніх доходів і поточною приведеною вартістю загальних майбутніх витрат на реалізацію інвестиційного проекту та експлуатування певного об'єкта протягом усього періоду його існування.

Ще одним важливим показником ефективності інвестиційного проекту є внутрішня норма дохідності (або окупності), що визначається як розрахункова відсоткова ставка, за якої чиста приведена вартість дорівнює нулю. Іншими словами, це розрахункова відсоткова ставка, за якої доходи від інвестиційного проекту дорівнюють витратам на нього. На практиці її розраховують шляхом декількох спроб за різної відсоткової ставки, наступним пошуком внутрішньої норми між цими ставками.

Похідними показниками ефективності інвестиційного проекту є показник найменших витрат (розраховується як розміри витрат на проект за найдешевшим варіантом) і показник рентабельності (визначається як співвідношення між усіма дисконтованими доходами від проекту і всіма дисконтованими витратами на проект).

Дисконтування є зворотним процесом до нарахування складного відсотка. Дисконтування витрат означає встановлення еквівалента суми, яка буде виплачуватись у майбутньому. Ця сума залежить від норми банківського відсотка і терміну дисконтування. Наприклад, ви збираєтесь через три роки купити торгівельний кіоск за 10 тис. дол. Якщо ці гроші помістити в комерційний банк, який виплачує 15% річних, то через три роки сума зросте до 15,2 тис. (1,153), або у півтора рази (остання цифра є коефіцієнтом дисконтування). Таким чином, нинішній еквівалент суми в 10 тис. дол. становитиме приблизно 6700 дол. (10 тис.: 15,2 тис).

За дотримання вимог принципів суперечності та системності інвестиції на мікрорівні — вкладення у розвиток продуктивних сил і відносин економічної власності.

Капіталовкладення — інвестиції лише в основний капітал і зумовлені цим вкладення в оборотний капітал. Якщо інвестиції розглядати як вкладення в капітал, то з урахуванням наукового розуміння сутності капіталу інвестиції можна визначити як вкладення у розвиток капіталістичних виробничих відносин на основі постійного вдосконалення системи продуктивних сил.

Основними джерелами інвестицій є власні, залучені та позичені фінансові ресурси, а також бюджетні інвестиційні асигнування. Основними формами інвестицій є матеріальні (реальні), нематеріальні та фінансові. Залежно від форм власності розрізняють приватні, колективні, державні, іноземні та змішані інвестиції.

Конкретною формою інвестицій є інвестиційний проект. Основними етапами його підготовки та реалізації є: 1) стан попереднього техніко-економічного обґрунтування; 2) етап комплексного техніко-економічного обґрунтування; 3) експертиза проекту; 4) прийняття

проекту; 5) його реалізація; 6) процес експлуатації певного об'єкта і постійний аналіз його ефективності. На кожному з цих етапів здійснюються техніко-економічний, маркетинговий, соціологічний, екологічний та економічний аналізи. 5. Основними показниками ефективності інвестицій є прибутковість на тривалому проміжку часу і ліквідність — на короткому; метод чистої приведеної вартості, внутрішня норма дохідності та ін.

БІЛЕТ № 14

 

1. Показники ефективності використання оборотних засобів

Ефективність використання оборотних активів на підприємстві має важливе значення, оскільки справляє значний вплив на загальну ефективність всієї сукупності засобів, залучених підприємством. Це пояснюється тим, що тривалість обороту основних і оборотних засобів суттєво відрізняється через принципові відмінності за характером участі у виробничому процесі основних та оборотних фондів. Якщо перші неодноразово беруть участь у процесі виробництва, то оборотні фонди — один раз, повністю споживаючись у кожному його циклі. Оборот основних фондів вимірюється роками, водночас як оборотні фонди і фонди обігу протягом року здійснюють, як правило, декілька оборотів. Отже, оборотні активи, що обслуговують оборот оборотних фондів і фондів обігу, багато в чому визначають загальні темпи і ефективність виробництва.

 

В системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних активів.

 

Ефективність використання оборотних коштів не можна виміряти за допомогою одного показника. Для цього необхідна система показників, найважливішим з яких є швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

де О — термін обертання оборотних коштів (днів);

 

С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн);

 

Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання (днів);

 

Р — обсяг реалізованої продукції (грн).

 

Цей показник водночас відображає обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період і ефективність використання матеріальних засобів і коштів.

 

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і до окремих їх статей.

 

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання (Ко), який визначається за формулою

де Р — обсяг реалізованої продукції (грн);

 

С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн).

 

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються.

 

Коефіцієнт завантаження визначається за формулою

де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коп.).

 

Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на одну гривню реалізованої продукції, тим краще вони використовуються.

 

Коефіцієнт ефективності (Ке) визначається за формулою:

де П — прибуток від реалізації товарної продукції (грн).

 

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів. Чим більший він, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

 

В результаті прискорення обертання оборотних активів з обігу вивільняються матеріальні ресурси і джерела їх формування, при уповільненні — до обігу залучаються додаткові активи.

 

Вивільнення оборотних активів може бути абсолютним і відносним. Абсолютне має місце у випадку, коли фактичні залишки оборотних активів менші від нормативу або залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за визначений період.

 

Відносне вивільнення має місце у випадках, коли прискорення їх обертання відбувається одночасно зі зростанням виробничої програми підприємства, причому темп зростання залишків виробництва випереджає темп зростання залишків оборотних активів.

 

Прискорення обертання оборотних активів і вивільнення в результаті цього їх певної суми дає змогу підприємству спрямувати їх за своїм бажанням і обійтись без залучення додаткових фінансових ресурсів.

 

Пошук шляхів поліпшення оборотних активів передбачає насамперед впровадження сучасних технологій та інших досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечують економію ресурсів, здешевлення виробництва і зростання якості продукції. Важливу роль у цьому відіграє удосконалення відносин з іншими господарюючими суб'єктами, контрагентами даного підприємства. Мова йде про удосконалення умов матеріально-технічного обслуговування. Крім того, покращання свого становища на ринку передбачає стабільність у відносинах з покупцями, вибір форм розрахунків, що гарантують платежі і забезпечують прискорення завершення реалізації продукції і надходження коштів на рахунки підприємства. Це не тільки сприяє поліпшенню фінансового стану конкретного підприємства, а й забезпечує закріплення господарських зв'язків, поліпшення фінансової і платіжної дисципліни.

 

 

2. Форми та системи оплати праці

Правильність розрахунку заробітної плати залежить від обліку відпрацьованого часу працівника.

 

Робочим часом вважається період (періоди, якщо між ними виникали розриви), коли працівник відповідно до трудового договору і правил внутрішнього розпорядку виконує свої трудові обов'язки.

 

Основні показники, що характеризують робочий час працівників бюджетних установ і режим їхньої роботи наведено на рис. 17.1.

 

 

Рис. 17.1. Робочий час працівників бюджетних установ

 

Основним джерелом інформації про використання робочого часу в бюджетних установах є дані табельного обліку. У разі потреби проводять "фотографії" робочого дня, хронометражні спостереження та інші заходи одночасного обстеження.

 

Табель використання робочого часу (ф. П-5) являє собою спеціальний іменний список працівників структурного підрозділу установи чи організації, призначений для фіксації інформації про використання робочого часу працівників в розрізі структурного підрозділу, табельного номеру посади за днями місяця.

 

Облік виходів на роботу й часу залишення її в табелі використання робочого часу можна вести двома способами:

 

o відмічати всіх, хто вийшов, не вийшов на роботу, а також фіксувати запізнення, понаднормові години;

 

o реєструвати лише відхилення від нормального використання робочого часу (невиходу, запізнення, понад нормовані роботи).

 

Табель використання робочого часу (ф. П-5) відкривають щомісячно за 2-3 дні до початку розрахункового періоду на підставі табеля використання робочого часу за минулий місяць із зазначенням прізвище, ім'я, по батькові, статтю, табельного номеру кожного працівника.

 

Схему руху обліку використання робочого часу працівників бюджетних установ відображено нарис. 17.2.

 

 

Рис. 17.2. Схема руху обліку використання робочого часу працівників бюджетних установ

Форми і системи оплати праці

 

 

Система оплати праці - це спосіб обчислення розмірів винагороди, що підлягає виплаті працівникам установи згідно із здійсненими ними витратами праці або за результатами роботи.

 

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка містить тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики.

 

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

 

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на підставі:

 

o тарифної ставки робітника першого розряду, яку встановлюють у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати;

 

o міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

 

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляє Міністерство праці України.

 

Рівень мінімальної ставки не може бути нижчим від державного, але може перевищувати його за умови дотримання норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною і галузевими (регіональними) угодами. Такий рівень фіксується в колективному договорі та є підставою для розроблення тарифних ставок і окладів з урахуванням кваліфікації працівників, видів і складності робіт.

 

Розрізняють такі основні форми тарифної системи оплати праці:

 

o почасова - це оплата праці за одиницю часу згідно з тарифною ставкою;

 

o відрядна - це оплата праці за кількість виконаної роботи і розцінку за одиницю продукцію.

 

Як і почасова, так і відрядна форми оплати праці мають декілька різновидів відображені на рис. 17.3.

 

 

Рис. 17.3. Класифікація форм оплати праці у бюджетних установах

 

Проста почасова форма оплати праці - це оплата за кількість відпрацьованого часу (годину) з урахуванням кваліфікації працівника.

 

Погодинно-преміальна форма оплати праці використовується для підвищення матеріальної зацікавленості працівників у результатах їхньої праці.

 

 

Окладно-преміальна форма оплати праці - це оплата праці керівників і спеціалістів за посадовим окладам, який відображає їхню кваліфікацію, а залежно від досягнутих результатів виплачують премію за їх високу якість роботи.

 

Пряма відрядна форма оплати праці - це відрядна розцінка, котра визначається діленням годинної ставки, що відповідає розряду конкретної роботи, на годинну норму виробітку.

 

Відрядно-прогресивна форма оплати праці передбачає зростання відрядної розцінки зі збільшенням виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг протягом встановленого робочого дня, зміни.

 

Акордна форма оплати праці застосовується коли виконавцю (виконавцям) заробітну плату нараховують за певну виконану роботу.

 

Опосередковано-відрядна форма оплати праці застосовується для допоміжних робітників, розмір заробітної плати яких ставиться в залежності від результатів праці робітників, яких вони обслуговують.

 

Відрядна форма оплати праці в бюджетних установах має обмежене застосування.

 

Домінантною формою оплати праці в бюджетних установах є почасова, яка має два різновиди - штатно-окладну та погодинну систему.

 

Штатно-окладна система оплати праці передбачає встановлення кожному працівникові місячного окладу (ставки) відповідно до посади, яку він обіймає.

 

Погодинна система оплати праці передбачає наявність погодинних тарифних ставок. Зокрема, встановлено ставки погодинної оплати праці працівників усіх галузей економіки за проведення навчальних занять.

БІЛЕТ № 15

 

1. Мотивація трудової діяльності

Система, моделі та методи мотивації

Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу підприємства організації, що спрямовані на підвищення результативності їхньої діяльності, завжди є мотивація праці.

Система мотивації характеризує сукупність взаємозв'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства (організації).

Для формування належного ставлення до пращ необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність, що є джерелом самовдосконалення, основою професійного та службового зростання. Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. Відповідне ставлення до праці та свідома поведінка визначаються системою цінностей працівника, умовами праці й застосовуваними стимулами.

За домінуючої ролі соціально-економічних умов у основу будь-якої моделі мотивації покладаються передовсім психологічні аспекти:

1. Відокремлювані види потреб:

o Фізіологічні

o Безпеки та захищеності

o Соціальні

o Поваги

o Самовиявлення

2. Чинники, що впливають на очікування

o Очікування щодо співвідношення витрат праці та результатів

o Очікування щодо співвідношення результатів та винагороди

o Передбачуваний ступінь відносного задоволення отриманою винагородою

3. Складові елементи справедливості

o Суб’єктивне визначення співвідношення винагороди та затрат праці

o Порівняння особистої винагороди із заохоченням інших людей, що виконують аналогічну роботу

o Зняття спеціального напруження через дотримання принципу справедливості (за наявності дисбалансу)

Вплив керуючої підсистеми підприємства на чинники поведінки залежить від пізнання елементів не лише індивідуальної психології, що визначає вчинки кожного працівника, а й колективної психології певних груп працівників. Це зумовлює сприймання мотивації як імовірнісного процесу: те, що мотивує одного працівника в конкретній ситуації, не впливатиме на нього в іншій ситуації або не впливатиме на іншого працівника за аналогічних умов. Саме цим пояснюється необхідність конструювання багатофакторних моделей мотивації, що в них остання стає функцією потреб, очікувань і сприймання працівниками справедливості винагороди. Результативність діяльності конкретного працівника зумовлюється передовсім індивідуальними можливостями та особистою заінтересованістю, а також усвідомленням його власної ролі в колективних зусиллях. Обсяг затрат праці залежить від оцінки працівником достатності рівня винагороди й упевненості в тім, що її буде отримано.

До факторів, котрі зумовлюють поведінку працівника і які треба враховувати в практиці мотивації його трудової діяльності, належать передовсім такі: фізичний тип особистості (вік, стать тощо), рівень самосвідомості та освіченості, професійна підготовка, психологічний клімат у колективі, вплив зовнішнього середовища тощо.

Щодо колективної психології, то формування дійової системи мотивації спирається на постійний аналіз і вдосконалення відносин між: роботодавцями й найманими працівниками; керівниками та їхніми підлеглими; конкуруючими робочими групами; групами, що виконують споріднені функції.

Система мотивації на рівні підприємства має базуватися на певних вимогах, а саме:

• надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;

• узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх. Це передбачає справедливий розподіл доходів залежно від ступеня підвищення продуктивності праці;

• створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;

• забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності, реалізації здібностей працівників, тобто створення програм навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації;

• підтримування в колективі атмосфери довіри, заінтересованості в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої комунікації між керівниками та робітниками.

Окрім загальновживаної класифікації методів мотивації (рис. 15.4), їх можна поділити ще й на індивідуальні та групові, а також на зовнішні — винагороди, що ззовні, та внутрішні — винагороди, що надаються самою працею (почуття значущості праці, самоповаги та ін.).

 

Методи мотивації результативності діяльності:

Економічні прямі:

Відрядна оплата

Почасова оплата

Премії за раціоналізацію

Участь у прибутках

Оплата навчання

Виплати за максимальне використання робочого часу (немає невиходів на роботу)

 

Економічні непрямі:

Пільгове харчування

Доплати за стаж

Пільгове користування житлом, транспортом та ін.

 

Не грошові:

Збагачення праці

Гнучкі робочі графіки

Програми підвищення якості праці

Участь у прийнятті рішень на більш високому рівні

 

У теорії мотивації слово «винагорода» має ширше значення, ніж просто гроші або задоволення, з якими це слово найчастіше асоціюється. Винагорода — це все те, що людина вважає цінним для себе. Але розуміння цінності в людей неоднакове, а тому різною є оцінка винагороди та її відносного рівня. Персоналізація (індивідуальна або групова) форм і методів винагородження є фундаментом дійовості будь-якої моделі мотивації, а матеріальні потреби

домінуватимуть іще достатньо довго.

 

Принципи та порядок регулювання поведінки працівників

Водночас варто зауважити, що заробітна плата не може бути єдиною метою трудової діяльності. Матеріальне заохочення робить мотивацію праці результативною лише за умови функціонування останньої як системи, що базується на таких основних принципах:

• комунікація, співробітництво та згода між працівниками та адміністрацією щодо загальних принципів системи;

• обґрунтована система оцінки робіт та визначення обсягу останніх;

• добре осмислені та обґрунтовані критерії виміру та оцінки; виважені нормативи, контроль за ними, періодичний перегляд; чітке узгодження заохочення з результативністю діяльності; винагородження, особливо додаткове, не за рівень результативності взагалі, а саме за той, що його передовсім зв'язано з якістю.

Такі самі принципи покладаються в основу організації оплати праці на підприємстві (в організації).

Поточні зміни в діяльності підприємства, окремих його підрозділів, а також вироблення та реалізація стратегії дальшого розвитку часто-густо потребують коригування (регулювання) поведінки окремих категорій працівників.

Регулювання поведінки означає мотивацію на підставі виявлення функціональних, або бажаних, видів поведінки та підкріплення таких.

Фундаментальні принципи, що зв'язані з регулюванням поведінки, є такими:

• необхідність брати до уваги тільки реально можливі за даних умов поведінкові явища;

• використання як основних показників частотності конкретних

явищ поведінки;

• важливість спостереження за поведінкою в рамках конкретної ситуації.

Послідовно здійснюваний алгоритм регулювання поведінки окремих категорій персоналу підприємства (організації) залежно від результативності діяльності має універсальний характер і передбачає п'ять кроків (етапів) регулювання:

1) виявлення конкретного виду поведінки та його зв’язки з результативністю функціонування

2) вимірювання частотності тих чи інших видів поведінки

3) виявлення на підставі функціонального аналізу наявних можливостей (варіантів) поведінки

4) розробка стратегії втручання

5) оцінка результативності

Одиницею аналізу може бути як індивід, так і група людей. Але в будь-якому разі успіх так званого «ситуаційного управління поведінкою» значною мірою залежить від виявлення причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою та результатами, між коригуючими діями та підвищенням ефективності діяльності підприємства.

 

2. Характеристика виробничих фондів

Виробничі фонди складаються з основних, оборотних. Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у вир-ві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною паруею на ватість продукції, що виробляється, частинами в міру спрацювання. Три групи основних фондів:

 

Перша - будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;

 

Друга - автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;

 

Третя - основні фонди, не включені до першої та другої груп.'

 

Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовува ну в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди - гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини. Оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі,змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять сою вартість на вартість продукції що виробляється. до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

БІЛЕТ № 16

 

1. Поняття, склад основних фондів

Організація будь-якого процесу виробництва передбачає наявність засобів виробництва, що включають засоби праці, предмети праці та труд людини, тобто її цілеспрямовану діяльність. Засоби й предмети праці виступають на підприємствах як виробничі фонди (основні й оборотні).

 

Основні фонди - це засоби праці, що беруть участь у процесі виробництва протягом багатьох циклів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і поступово, в міру зношування переносять свою вартість на вироблювану продукцію. Цим вони відрізняються від оборотних фондів, які цілком переносять свою вартість на виготовлюваний продукт протягом одного виробничого циклу.

 

До складу основних фондів житлово-комунального господарства включають: основні фонди підприємств комунального господарства, споруди міського благоустрою, житловий фонд та ін.

 

Залежно від призначення основні фонди поділяють на виробничі й невиробничі. До складу виробничих основних фондів входять ті, що беруть участь у виробничих процесах, створюють умови для їх здійснення або служать для зберігання і транспортування продукції, а саме: виробничі споруди, передавальне обладнання, силові й робочі машини, вимірювальні й регулювальні прилади, пристрої й лабораторне обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, а також робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження. Засоби праці стають основними фондами тільки після введення їх у виробничий процес, а в практиці обліку - після зарахування на баланс підприємства, що їх використовує.

 

До складу невиробничих основних фондів належать об'єкти тривалого користування, які задовольняють побутові й культурні потреби людей.

 

Житлово-комунальне господарство охоплює виробничі й невиробничі підприємства. Щодо виробничих підприємств (електростанції, водопроводи та ін.), то вони мають виробничі основні фонди. До невиробничих основних фондів належать, у першу чергу, житловий фонд та споруди зовнішнього міського благоустрою, а також основні фонди лазень, пралень та інших підприємств, що надають послуги персонального та господарсько-споживацького характеру. Ці невиробничі основні фонди, в свою чергу, поділяють на основні фонди експлуатаційного призначення, тобто ті, що безпосередньо беруть участь у наданні послуг, і на основні фонди культурно-побутового призначення: житлові будинки, гуртожитки, клуби та ін., що належать цим підприємствам.

 

Незважаючи на відмінність за суттю, виробничі й невиробничі основні фонди мають багато спільного за формою: подібні елементи - будівлі, споруди, машини, обладнання та ін.; і виробничі, і невиробничі основні фонди довговічні, поступово зношуються, потребують ремонту (часткового відтворення) і повної заміни після вичерпання строку служби. Вартість основних невиробничих фондів поступово, частками, в міру зношування включається в експлуатаційні витрати підприємства. Таким чином, як щодо виробничих, так і невиробничих основних фондів необхідно розглядати питання їх використання, структури, оцінки, зносу, амортизації та ремонту.

 

Облік і планування основних фондів проводять у грошовій оцінці і в натуральних показниках. Це обумовлено необхідністю мати дані про технічний склад, виробничі потужності підприємств і галузей, складати баланси обладнання, розробляти шляхи ефективного використання виробничої потужності підприємства. Дані для обліку й планування можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів.

 

Велике значення для обліку й аналізу основних фондів має класифікація (групування) їх за натурально-речовими ознаками. Розрізняють такі види основних фондів: будівлі; споруди; передавальні пристрої; силові й робочі машини; вимірювальні й регулювальні прилади; транспортні засоби; інструмент; виробничий і господарський інвентар і т.д.

 

Різні види основних фондів беруть неоднакову участь у виробничому процесі. Одні з них, як, наприклад, силові машини та обладнання, безпосередньо беруть участь у процесі виробництва і тому їх відносять до активно діючої частини основних фондів. Інші види основних фондів, як наприклад, виробничі будівлі і т. ін., - створюють умови для виробничих процесів, їх вплив на виробництво продукції є побічним, тому їх називають пасивною частиною основних фондів.

 

Використовуючи класифікацію основних фондів за видами, визначають їх виробничу структуру.

 

Структура основних фондів - це розподіл основних фондів за видами (групами), відображений у процентах від їх загальної вартості по підприємству, галузі або житлово-комунальному господарству в цілому. Структура основних фондів відображає особливості галузі й конкретного підприємства, рівень матеріально-технічної бази виробництва. Зміна структури за певні проміжки часу дає уявлення про динаміку якісних змін основних фондів, про технічний рівень виробництва. Наприклад, збільшення питомої ваги машин, обладнання та інших елементів активної частини основних фондів підприємства сприяє зростанню випуску продукції (надання послуг) на кожну 1 грн. основних фондів.

 

Найважливішим чинником, що характеризує галузеву структуру основних фондів підприємства, слід вважати техніко-економічні особливості, що обумовлюють певні поєднання натурально-речових елементів, необхідних для здійснення виробничо-експлуатаційної діяльності.

 

2. Загальна характеристика витрат та їх класифікація

Витрати – це вартість ресурсів, що використовуються в подальшому для отримання прибутку, чи досягнення інших цілей підприємства. До витрат належать вартість матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для виробництва тієї, чи іншої продукції чи послуг. Матеріальні витрати, в свою чергу, можна поділити на матеріали і обладнання. Характер цих витрат різний, але всі вони підпорядковані одній меті – отримання прибутку.

 

За економічною сутністю витрати на виробництво продукції підприємства - це сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної виробничої діяльності підприємства; а за натурально-речовим складом - спожиту частину матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

 

Витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

 

Якщо хоча б одна з умов визнання активів не виконується, актив не визнається, а витрати з придбання цього активу списують у поточному періоді на „Інші операційні витрати”. Списані активи обліковують на позабалансовому рахунку 07 „Списані активи”.

 

Із зменшенням активів виникають такі витрати:

 

— списання матеріалів на виробництво продукції, для ремонту основних засобів, на адміністративні цілі;

 

— нарахування амортизації;

 

— списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП, що стали непридатними;

 

— втрати від знецінення запасів;

 

— нестачі запасів (сировини, комплектуючих виробів, готової продукції, товарів);

 

— нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути сплачена;

 

— благодійні внески;

 

— належні до сплати або сплачені штрафи, пені, неустойки.

 

Зобов'язанням є заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють економічні вигоди.

 

До витрат, що збільшують зобов'язання, належать нарахування:

 

— заробітної плати працівникам підприємства, які перебувають із ним у трудових відносинах;

 

— податків, зборів, обов'язкових платежів;

 

— відрахувань на обов'язкове і добровільне страхування;

 

— орендної плати, комунальних послуг, витрат зв’язку, послуг з реклами;

 

— послуг сторонніх організацій (юридичних, аудиторських, консультаційних, медичних).

 

До витрат, згідно з П(С)БО 1 та П(С)БО 3, належать також нестача запасів, списання запасів або необоротних активів, які визнано активами, сплата штрафних санкцій, витрати на заохочування, соціальний і виробничий розвиток, нарахування податків, у тому числі податку на прибуток.

 

Елемент витрат — сукупність економічно однорідних витрат.

 

Непрямі витрати — витрати, які не можна віднести безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним способом.

 

Нормальна потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, якого можна досягти за умови звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

 

Об'єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення витрат, пов'язаних з їхнім виробництвом (виконанням).

 

Критерії визнання витрат передбачають, що:

 

— витрати відображають у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань;

 

— витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;

 

— витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого їх здійснено;

 

— витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображають у витратах того звітного періоду, в якому їх було здійснено;

 

— якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

 

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

 

— платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами на користь комітента, принципала та ін.;

 

— попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

 

— погашення одержаних позик;

 

— інші зменшення активів чи збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, властивим витратам;

 

— витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

БІЛЕТ № 17

 

1. Собівартість продукції. Кошторис виробництва

Собівартість продукції — це виражені у грошовій формі су-купні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).

 

Собівартість характеризує ефективність усього процесу вироб-ництва на підприємстві, відображає рівень організації виробничо-го процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.

 

При обчислені собівартості важливе значення має склад ви-трат, які до неї входять. Це повинні бути витрати необхідної праці, які забезпечують процес відтворення усіх факторів виро-бництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодо-вуються за рахунок прибутку.

 

Витрати виробничого підприємства, які необхідні при осно-вній його діяльності за певний період, незалежно від того, від-носяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні, називаються кошторисом виробництва.

 

Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загаль-ного обсягу продукції, як правило, не збігаються.

 

Кошторис виробництва складається за економічними елеме-нтами за наступним переліком.

 

1) Матеріальні витрати:

 

• витрати на сировину й основні матеріали;

 

• купівельні вироби для укомплектування продукції (двигуни, прилади);

 

• купівельні напівфабрикати (штамповки, поковки, відливки);

 

• виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій з виготовлення продукції;

 

• допоміжні матеріали, які використовуються у технологіч-ному процесі (з’єднуючі деталі, фарби, інструмент);

 

• матеріали при ремонті та обслуговуванні устаткування; матеріали на господарські та управлінські потреби; канцелярсь-кі товари тощо;

 

• паливо й енергія (електроенергія, пара, газ);

 

• тара і тарні матеріали.

 

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їх витра-чання і цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, ван-тажно-розвантажувальні роботи та ін.). Від вартості матеріалу відні-маються зворотні відходи за ціною їх використання або продажу.

 

Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, на-півфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресур-сів, що виникли у процесі виробництва продукції. До зворотних відходів не належать залишки матеріальних ресурсів, які відпо-відно до встановленої технології передаються в інші цехи, під-розділи як повноцінний матеріал для виробництва інших витрат продукції (робіт, послуг).

 

2) Витрати на оплату праці складаються з усіх форм основ-ної оплати праці за окладами та тарифами штатного і позаштат-ного виробничого персоналу підприємства, який зайнятий ви-робництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу й управлінням; премії та заохочення; компенсаційні виплати.

 

3) Відрахування на соціальні потреби включають відраху-вання на пенсійне страхування; відрахування на соціальне стра-хування; страхові внески на випадок безробіття; відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства; відраху-вання на інші соціальні заходи.

 

4) Амортизація основних фондів включає амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів (основних ресурсів, нематеріальних активів, спеціальних інструментів та пристосувань, тимчасових споруд та природних ресурсів) за встановленими нормами від балансової вартості.

 

5) Інші витрати — це витрати, що не увійшли до складу пе-релічених вище елементів, а саме: витрати на відрядження, на послуги зв’язку, виплати матеріальної допомоги, стархування майна, винагороди за винаходи і раціоналізацію тощо.

 

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витра-ти підприємства, показує їх ресурсну структуру, що необхідно для аналізу факторів формування і зниження собівартості про-дукції.

 

Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції, норм і цін (тарифів).

 

На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

 

Складається кошторис витрат за наступною схемою.

 

Виробнича собівартість валового випуску продукції як пока-зник застосовується для внутрішніх потреб підприємства, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного вироб-ництва. При її розрахунку із загальної суми витрат вирахову-ються витрати на роботи, послуги, що не входять до складу ви-робничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів: при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на вироб-ництво, а при зменшенні — додається.

 

Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислю-ється як сума витрат валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшен-ні) залишків незавершеного виробництва.

 

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

 

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути рі-зним залежно від розміру підприємства, стану його інформа-ційної бази та стадії планування. Поелементна класифікація ви-трат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що необхідно для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

 

Структура собівартості — це поелементний її склад, обчис-лений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат.

 

На основі аналізу структури собівартості розрізняють:

 

• матеріаломісткі виробництва, у собівартості яких значну питому вагу займають витрати на сировину та матеріали (під-приємства машинобудування, чорної металургії, легкої та хар-чової промисловості);

 

• енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);

 

• фондомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка витрат на амортизацію (підприємства нафто-переробної промисловості, виробництво електроенергії);

 

• • трудомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка на заробітну плату (підприємства машинобу-дування, вугільної та металообробної промисловості, приладо-будування).

 

 

2. Фактори зростання продуктивності праці.


Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 50 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.116 сек.)