Таємниця зябер “ – ознака церебралізації

Особливий приклад значення розвитку мозку в області голови пояснює “таємницю” зябер, що нібито утворюються в людини. Зябер чи зяброподібних утворень у людини насправді нема, хоча на традиційних ілюстраціях в більшості підручників і посібників все ще поширюється помилка, що в ембріональний період у людини розвиваються зябра. Звичайно їх навіть наводять як вирішальний доказ правильності так званого “основного біогенетичного закону”, адже – як вважають – утворюються не тільки зяброві дуги, а й зяброві судини, зяброві кишені і т. д. Це помилка, яка ґрунтується на неточних спостереженнях чи навіть на некритично запозичених твердженнях.

В ембріона людини величиною 2,5 мм з’являються характерні складки між лобом і серцевим виступом. Ці рельєфні утворення – це перші складки у пізнішій області обличчя. Складки, зокрема, свідчать про згинання, викликане ростом раннього ембріона (мал. 6 і 7). Це слід розуміти так: нервова трубка, яка є основним споживачем поживних речовин раннього ембріона, швидко росте в довжину. Порівняно з нею, дорсальна (спинна) аорта (парна судина) відстає в рості: вона постачає нервовій трубці живлення і при цьому сама залишається короткою. Це означає локальний опір росту на противагу до мозку, котрий росте в довжину. Опір росту аорт, що виникає у цей спосіб, призводить до того, що нервова трубка своїм вільним кінцем (в ділянці голови) загинається навколо серцевого виступу. Із появою цього згину з’являються складки, котрі, як поперечні дуги, охоплюють спереду порожнину головної трубки. Перша вісцеральна дуга – це нижньощелепна дуга, друга – під’язикова дуга, третя і четверта – гортанні дуги (мал. 6 і 7).

Мал 6: ембріон людини величиною 3,4 мм, віком 27 днів, із серії анатомічних реконструкцій (Блехшмідтова збірка документів про ембріон людини). Над серцевим виступом (х) потужні складки шийно-головної області. 1 – гортанна дуга / 2 – під’язикова дуга / 3 – верхньощелепний валик / 4 – задаток очей / 5 – нижньощелепна дуга.

Мал. 7: тенденції розвитку в ділянці голови ембріона людини, величиною 2 ½ мм. Напрям росту аорт (чорно-білі): звичайна стрілка. Ріст в довжину нервової трубки: стрілки із поперечкою. Вигин нервової трубки: контурна стрілка.

Із збільшенням згинання ембріона в ділянці голови вісцеральні дуги все більше заокруглюються та збільшуються в об’ємі, через це їх тканини всередині натягуються. Вирівняна таким способом тканина стає основною структурою судин, що утворюють шунти в перепаді обміну речовин між коротким вентральним відтоком серця і дорсальними аортами, з яких черпає живлення мозок, що росте. Спочатку мікроскопічно дрібні артерії вісцеральних дуг є, отже, біодинамічно значущими шунтами у потоці перепаду обміну речовин, а не рекапітульованими ознаками риб, що нібито перейняті з гаданого філогенезу. За розташуванням, зовнішньою формою та внутрішньою структурою в кожній фазі розвитку вони, як конструктивні складові ембріона людини, є специфічно людськими утвореннями. Стінки тіла між вісцеральними дугами залишаються тонкими. Тонкі зони з’являються зовні як карби, всередині – як кишені гортані. Тут, у зв’язку із збільшенням обсягу голови, стінка тіла може витончитися так, що аж розривається, і зокрема, як правило, тоді, коли її ектодерма і ентодерма так щільно притиснуті одна до одної, що мезенхімі, по якій проходять живильні дрібні судини, між обома цими листками не вистачає місця. Живлення ектодерми та ентодерми за декілька годин послаблюється тут настільки, що клітини гинуть і в стінках виникають дефекти. Такі отвори, які помилково розглядають як рудиментарні зяброві щілини, виникають у полях корозії, а не як ознака нездоланного минулого. Ці дефекти – це вторинні, неправильні утвори, а не первинні щілини стінок, що ще не закрилися. Хоча вони можуть нагадувати схожі структури у тварин, однак це все-таки не рудименти і не рекапітуляції. Радше це можливі “патологічні” явища в складках у значенні граничних випадків норми.

З утворення цих складок починається все подальше диференціювання шийно-головної області. Згинання – це процес ініціювання подальших диференціювань, що відбуваються безпосередньо після нього. Це, знову ж таки, процес ініціювання наступних етапів розвитку, які не є чисто каузальними (причиново-наслідковими) взаємозв’язками в екпериметальному значенні. Вони набагато змістовніші і знову й знову мають характер нової неповторності в значенні творчої первинності. Індуктора, який, мабуть, міг би діяти як звичайний “виконавець”, не виявилося.

Дата добавления: 2015-12-08