Преміювання працівників

Система преміювання працівників підприємства спрямована на посилення матеріальної зацікавленості робітників, керівних та інже-нерно-технічннх працівників і службовців у підвищенні ефективності виробництва, зростання обсягу реалізації та поліпшення якості продукції, збільшення прибутку, підвищення продуктивності праці та рентабельності підприємства.

Положения про преміювання робітників, керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців підприємства розробляються роботодавцем або уповноваженим ним органом, узгоджуються з профспілками та включаються до колективного договору. Роботодавець може надати право (на великих підприємствах) розробляти та затверджувати положення про преміювання робітників керівникам великих внутрішньовиробничих підрозділів (цехів, відділів, служб тощо).

Для забезпечення стимулюючого впливу систем преміювання на ефективність праці робітників треба додержуватися деяких вимог:

• визначитися з метою преміювання, яка може полягати у підвищенні технічного рівня та якості продукції, продуктивності праці та обсягів реалізації (при великому попиті на продукцію), зниженні собівартості продукції через економію усіх видів витрат;

• встановлювати показники преміювання, які залежать від результатів праці тих або інших груп і категорій робітників;

• кількість показників не повинна перевищувати двох-трьох;

• умови та показники преміювання не повинні суперечити одне одному, щоб поліпшення одних показників (умов) не викликало погіршення інших.

Показниками преміювання робітників основного виробництва, що характеризують якісні результати їх праці, можуть бути:

• при стимулюванні поліпшення якості продукції, робіт, послуг: підвищення сортності (марочності) продукції, зростання рівня здавання продукції з першого пред'явлення; скорочення випадків повернення неякісної продукції після перевірки працівниками відділу технічного контролю (ВТК); відсутність претензій (рекламацій до продукції, робіт, послуг) від інших підрозділів підприємства або споживачів; зниження рівня браку у порівнянні з попереднім періодом тощо;

• при стимулюванні зниження собівартості: економія сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, інструменту, запасних частин;

• при стимулюванні освоєння нової техніки та прогресивної технології: підвищення коефіцієнта завантаження устаткування; коефіцієнта змінності роботи нових типів машин та обладнання; скорочення термінів освоєння нових технологій тощо.

Для робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва, доцільно встановлювати показники преміювання, які безпосередньо характеризують поліпшення якості праці: забезпечення безперебійної та ритмічної роботи устаткування основних цехів; своєчасний ремонт та збільшення міжремонтних періодів експлуатації ус-

та і кування; скорочення втрат на ремонт та обслуговування устаткування; безперебійне та ритмічне забезпечення робочих місць матеріалами, сировиною, інструментом, транспортними засобами, усіма видами енергоносіїв тощо.

Робітників-контролерів служби ВТК доцільно преміювати за виконання планових заходів щодо поліпшення якості та запобігання браку продукції (робіт, послуг), відсутність пропусків продукції з браком на наступні операції або за межі даної дільниці (цеху, підприємства), відсутність рекламацій з боку споживачів, скорочення випадків повернення продукції (вузлів, деталей) з наступних операцій, дільниць, цехів тощо.

Наведені вище показники можуть використовуватися як самостійні показники преміювання. Наприклад, для контролерів ВТК дільниці верстатної обробки деталей масового виробництва може передбачатися їх преміювання за скорочення випадків повернення бракованих деталей із складального цеху в порівнянні з нормативом, контролерів складу готової продукції — за відсутність рекламацій від споживачів, чергових електромонтерів та чергових слю-сарів-ремонтників, налагоджувальників — за відсутність простоїв устаткування з їх вини незалежно від показників праці інших робітників. На апаратних процесах та автоматизованих виробництвах, де простої устаткування створюють загрозу невиконання плану виробництва, до цих показників обов'язково встановлюються умови преміювання — виконання плану виробництва дільницею, цехом, бригадою, якщо ці робітники їх обслуговують.

При преміюванні робітників основного виробництва якісні показники їх праці встановлюються як додаткові. За рівнем їх виконання коригується премія за виконання або перевиконання норм виробітку, виробничих завдань, нормованих завдань тощо.

Застосовуються також системи, в яких замість коригуючих коефіцієнтів передбачається підвищення премії у відсотках за кожний відсоток перевиконати основного показника.

Показниками преміювання робітників за особистий внесок у кінцеві результата роботи цеху (підприємства) є зростання продуктивності праці, а також прибутку, виробництва продукції на експорт, зниження собівартості продукції. Премія за індивідуальні результати праці робітника за спеціальною шкалою підвищується за кожний відсоток виконання цих показників.

Для підвищення премій, а відповідно і заробітної плати, показники зростання продуктивності праці, обсягів експортної продукції,

прибутку (доходу), зниження собівартості продукції використовуються за \ мов зростання фонду оплати праці з урахуванням рівня їх виконання у цеху або на підприємстві в цілому.

В окремих галузях економіки показники преміювання робітників мають свої особливості.

У вугільній промисловості, крім преміювання за виконання змінних виробничих завдань, робітники можуть преміюватися за підвищення якості вугілля, показниками якої є його сортність (марочність) та зольність. При погіршенні цих показників премії не виплачуються. Крім того, знижується і основна заробітна плата, тому що перераховується обсяг самого завдання. Робітники також можуть преміюватися за економію матеріалів, енергоресурсів тощо.

На автотранспорті робітникам можуть встановлюватися премії за економію паливно-мастильних матеріалів, за наднормативний пробіг шин, використання нормативної вантажопідйомності автомобілів, виплачуватися разові премії за наднормативний міжремонтний пробіг автомобілів (без капітального ремонту). На пасажирському автотранспорті можуть встановлюватися премії за надпланову грошову виручку тощо.

У гірничорудній та гірничохімічній промисловості, крім преміювання за виконання виробничих завдань, премії робітникам можуть встановлюватися за підвищений вміст основної сировини у руді, а також за економію бурового інструменту (коронки, долота з твердими наплавками), енергоресурсів тощо.

У сільському господарстві показниками преміювання можуть бути підвищені проти норм надої молока, приросту тварин, збереження молодняка різних тварин, забезпечення товарного виходу овочевої та іншої продукції тощо.

На залізничному транспорті в преміюванні пропонується застосовувати показники виконання у встановлені терміни завдань з ремонту рухомого складу та інших робіт, передбачених планом і технологічними процесами за умови високої якості, виконання завдань з вивантаження, загального навантаження вагонів (вантажів), додержання бальності шляху, не перевищення кілометрів з незадовільною оцінкою до попереднього місяця, поліпшення графіка руху пасажирських потягів за прямуванням, дотримання лімітів експлуатаційних витрат та фонду заробітної плати тощо.

Таким чином, у кожній галузі можуть застосовуватися свої специфічні для неї показники преміювання, які повинні забезпечувати зростання продуктивності виробництва.

Серед методів матеріальної о стимулювання керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців слід застосовувати:

• преміювання як за індивідуальні, так і за колективні результати їх праці;

• підвищення посадових окладів;

• встановлення надбавок і доплат до посадових окладів.
Показники та умови преміювання керівника підприємства виз
начаються в контракті.

Показники преміювання керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців основних та допоміжних цехів, які відповідають за результати роботи безпосередньо на своїх дільницях виробництва, повинні відображати результати роботи цих структурних підрозділів.

У системах преміювання колективів відділів апарату управління, загальнозаводських служб, центральних лабораторій та інших функціональних підрозділів також використовуються показники їх конкретної діяльності, якщо вони піддаються врахуванню.

Основні в ринкових умовах показники діяльності підприємства: збільшення обсягів реалізованої продукції та прибутку, підвищення продуктивності праці та якості продукції (робіт, послуг), зниження її собівартості — як правило, застосовуються як основні умови преміювання структурних підрозділів підприємства.

Додатковими умовами преміювання працівників структурних і функціональних підрозділів підприємства є виконання функціональних обов'язків.

При преміюванні цих категорій працівників також можуть застосовуватися:

• показники стимулювання доходу (виконання, перевиконання плану, зростання або приріст тощо);

• зниження трудомісткості продукції, запровадження проектної трудомісткості виробів, прогресивних норм праці тощо;

• зниження матеріаломісткості або енергомісткості продукції;

• показники якості (відсутність зростання або зниження втрат від браку, відсутність рекламацій від споживачів тощо)..

При організації преміювання премія може нараховуватися на індивідуальну заробітну плату працівника або на колективну заробітну плату працівників цеху, відділу, лабораторії, іншої служби. При колективному нарахуванні премії можливе застосування КТУ при розподілі премії між працівниками (виключаючи керівників цих служб, яким премія визначається першим керівником підприємства).

Підвищенню ефективності виробництва сприяє застосування спеціальних систем преміювання за:

• створення, освоения та впровадження нової техніки, прогресивних технологій, нових видів продукції;

• реалізацію продукції на експорт;

• збирання, зберігання, переробку та здавання брухту та відходів чорних та кольорових металів, дорогоцінних металів, твердих сплавів, інструментальної та швидко ріжучої сталі, абразивних інструментів;

• збирання, зберігання та здавання на регенерацію мастил та інших нафтопродуктів;

• економію палива, електроенергії, тепла та інших енергоносіїв;

• збирання, зберіг ання, сортування та здавання вторинної сировини.

Виходячи із сучасних умов функціонування виробництва, входження у ринкову економіку, можуть виникнути й інші системи організації оплати та стимулювання ефективності праці робітників, керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців.

11. Витрати підприємства на виплату відпусток працівникам

За час відпустки працівникові нараховується оплата праці з розрахунку середньоденного заробітку працівника.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який починається з дня укладання трудового договору.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців, або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством). Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Розглянемо на умовному числовому прикладі порядок розрахунку виплат за щорічні відпустки.

Й Приклад. Працівнику Морозу К.Н. згідно із графіком відпусток та його письмовою заявою надана щорічна відпустка за 2001 рік тривалістю 28 календарних днів. У розрахунковому періоді працівник при п'ятиденному робочому тижні працював з 1 січня 2001 року по 1 липня 2001 року — повний робочий день (8 годин), а з 1 липня 2001 року по 31 грудня 2001 року — по 4 години на день. Сумарний заробіток за розрахунковий період склав 3784 грн.

Розрахунок відпускних здійснюється за формулою: Від = Зп/(365 — 12) х Ккд,

де Від — сума відпускних; Зп— сумарний заробіток працівника (за останні 12 міс); Ккд — тривалість відпустки в календарних днях; 12 — число святкових і неробочих днів, передбачених законодавством.

Кількість календарних днів, протягом яких працівник працював у розрахунковому періоді, за умовою прикладу становитиме 353 дні (365-12), тобто від кількості календарних днів року віднімаються тільки святкові та неробочі дні.

Середньоденний заробіток становитиме 10,72 гри. (3784 грн./ 353 дні).

Сума відпускних дорівнює 300 грн. 16 коп. (10,72 грн. х 28 дн.).

Оплата праці за відпустку належить до гарантійних і компенсаційних виплат, передбачених законодавством, і входить до складу додаткової заробітної плати.

Оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором і угодами, трудовим договором, здійснюється з валового прибутку підприємства.

З метою рівномірного включення до витрат сум оплати відпусток працівникам і виплати винагород за вислугу років, включаючи відрахування на соціальні заходи, підприємство може створювати відповідні резерви.

Резерв на оплату відпусток утворюється щомісяця шляхом множення фактично нарахованої працівникам оплати праці на коефіцієнт, обчислений як співвідношення річної планової (фактичної за минулий рік) суми на оплату відпусток і загального планового (фактичного) фонду заробітної плати працівників, тобто:

Ров = ФОПфакт х К,

де Ров — резерв на оплату відпусток; ФОПфакт — фактично нарахована працівникам оплата праці за місяць; К — коефіцієнт.

К = О/ФОПплан,

де О — річна планова (фактична за минулий рік) сума на оплату відпусток з відрахуваннями на соціальні заходи; ФОП_план — загальний плановий (фактичний) фонд заробітної плати.

При створенні на підприємстві резерву на оплату відпусток фактично нараховані суми відпускних з відповідними нарахуваннями на соціальні заходи не формують витрат поточного періоду, а відшкодовуються з резерву раніше визначених витрат.

Обґрунтованість залишку розрахункового резерву на оплату праці відпусток перевіряється на кінець звітного року. Фактичний

залишок резерву на оплату відпусток визначається за розрахунком, який базується на кількості днів невикористаної працівниками щорічної відпустки на кінець звітного року та середньоденної оплати праці працівників з урахуванням витрат на соціальні заходи. Якщо сума розрахункового резерву на оплату відпусток буде менша ніж фактична, підприємство на різницю додатково нараховує резерв та збільшує витрати, а якщо навпаки — резерв і витрати зменшуються. Нараховані доходи працівникам підприємства включаються до ціни продукції (товарів, робіт та послуг) і повертаються підприємству в процесі продажу товарної продукції за рахунок коштів покупця.

3.4. Економічний механізм формування витрат на соціальні заходи

Витрати суб'єкта господарювання на соціальні заходи виникають внаслідок здійснення обов'язкових відрахувань (табл. 3.4.1).

Витрати на соціальні заходи формуються шляхом нарахувань сум в залежності від розміру фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на основну і додаткову заробітну плату та здійснення інших видів заохочень та виплат.

Таблиця 3.4.1 Загальнообов'язкові державні фонди, за якими формуються витрати підприємства на соціальні заходи

Найменування внеску	Розмір ставки, %
І. Загальнообов'язкове державне страхування до Пенсійного фонду (ПФ)	32,0
2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фонду із тимчасової втрати працездатності (ФВП)	2,9
3. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (ФВБ)	2,1
4. Загальнообов'язкове державне страхування від нещасного, випадку на виробництві (ФНВ)	Відповідно до страхових тарифів (СТ)

Розмір обов'язкових платежів на соціальні заходи визначають за формулами:

ПС = ОП х 0,32; ФВП = ОП х 0,029;

ФВБ = ОП х 0,021; ФНВ = ОП х СТ

де ОП — витрати на оплату праці.

За діючим законодавством страхові тарифи для страхування від нещасного випадку встановлені відповідно до класу професійного ризику виробництва (табл. 3.4.2).

Таблиця 3.4.2 Страхові тарифи для загальнообов'язкового державного страхування від нещасного випадку на виробництві

Клас професійного ризику виробництва	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників)	Клас професійного ризику виробництва	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці наішаних працівників)
		0.84	0.86
		0.88	0.89
	6 •	0.94	1,0
		1,02	1,11
		1,26	1.3
		1,44	1,64
		2.03	2.24
		2.55	2,77
		3.52	4.0
		4,5	13,8

Отже, якщо витрати на оплату праці підприємства, що здійснює господарську діяльність у сфері машинобудування і металообробки, за місяць визначені у сумі 10509 грн., то витрати на соціальні заходи становлять:

Загальнообов'язкове державне страхування до Пенсійного фонду:

10509x0,32 = 3362,88 грн. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фонду із тимчасової втрати працездатності:

10509x0,029 = 304,76 грн. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття:

10509x0,021 = 220,69 грн. Загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві:

10509x0,0255 = 267,98 грн. Загальна сума витрат на соціальні заходи:

3362,88 + 304,76 + 220,69 + 267,98 = 4156,31 грн. Діючим законодавством визначено максимальну величину фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівни-

ків, на які нараховуються збори (внески) до соціальних фондів в розмірі 2200 і рн. на місяці, у розрахунку на кожної о працівника.

Практичний розрахунок обчислення витрат підприємства на соціальні заходи наведено в табл. З.4.З.

За розрахунком, наведеним в табл. З.4.2., витрат підприємства на соціальні заходи становлять: Пенсійний фонд 3041,5 грн. (177,50 + 2864,00); Фонд із тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням 229,13 грн. (33,38 + 195,75); Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття — 173,50 грн. (31,75 + 141,75); Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності — 270,00 грн.

Загальна сума витрат — 3714,13 грн. (3041,50+229,13 + 173,50 + 270,00).

Визначені кошти на соціальні заходи підприємство перераховує в спеціальні державні фонди для виплати пенсій та допомоги по тимчасовій непрацездатності, на випадок безробіття, з нагоди нагородження дитини тощо.

Внески до Пенсійного фонду⁷ підлягають персоніфікованому обліку по кожній фізичній особі (ідентифікаційному номеру) у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування для отримання в майбутньому виплат з Пенсійного фонду (пенсії).

Внески до Пенсійного фонду підлягають персоніфікованому обліку по кожній фізичній особі (ідентифікаційному номеру) у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування для отримання в майбутньому виплат з Пенсійного фонду (пенсії).

24*

Приклад обчислення суми витрат підприємства на соціальні заходи

Таблиця 3.4.3

(гри.)

з/п	Прізвище та ініціали	Сума нарахованого заробітку	Сума заробітку, на яку нараховуються страхові внески (збір)	Сума страхових внесків (збору)
до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з доходу	до Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності з доходу	до Фонду соціального страхування від неиіасних випадків на виробництві та професійних захворювань з доходу	ао Пенсійного фоипу за рахунок оохооу
працівн иків -, 0.5 %	роботодавця -2,1 %	працівників -0.2і %-нижча 154 гри.. 0.5 % - вище 150 грн.	робото-оавця -2.9% '	роботопавця -4% (підприємство 18 класу професійного рцгнку виробництва)	працівників та осіб, які виконують роботі- (надають послуги) згідно з цивільно-правовими договорами. -1 % - нижче 150 грн.. 2 % - вище 150грн.	роботодавця -32%
1	2	3	4	5	6	-7	8	V	НІ	1.1
	Іваненко 1.1.			0.75	3,15	0,38	4.35	6.00	1.50	48.00
	Петренко П. П.			9,00	37,80	9.00	52,20	72.00	36.00	576.00
	Михайленко Л.Р			11,00	46,20	11.00	63,80	88.00	44.00	704.00
	Сидоренко С. С			11,00	46,20	11.00	63.80	88.00	44,00	704.00
	Стешінепко С.О	' 400		X	8,40	2.00	11,60	16,00	8,00	128.00
G	ТитареикоТ.Т.*			X	X	X	X	X	44.00	704.00
	Усього			31,75	141,75	33,38	195,75	270,00	177.50	2864.00

* Найманий працівник — пенсіонер, який не підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття. ** Виконує роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами і не бере участі у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні у зв'язку ч тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Держава забезпечує гарантії тог о, що кошти, які зароблянь і накопичуватимуть працівники, за індішідуальннмп рахунками будуть надійно захищені, недоторкані та забезпечать їм гуще житгя в майбутньому.

Нараховані суми на соціальні заходи формують виграти підприємства та повертаються йому з коштами, одержаними від покупців за продані продукцію, товари, роботи, послуги.

3.5. Калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства

У найбільш загальному значенні калькуляція являє собою розрахунок у грошовому вимірнику витрат на здійснення будь-якого господарського процесу: придбання основних засобів та виробничих запасів, виробництво продукції (робіт, послуг) в основних, обслуговуючих та допоміжних структурних підрозділах, реалізацію активів, визначення втрат від браку тощо.

У більш вузькому значенні калькуляція — це визначення виробничої собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за окремими структурними підрозділами та підприємством в цілому в загальній сумі та в розрізі окремих статей витрат.

Основним призначенням калькуляції є отримання інформації про виробничу собівартість для організації і управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат на всіх етапах виробничого циклу, а також за місцями виникнення витрат.

Калькуляція дозволяє:

^розраховувати та моделювати ціни на продукцію (товари, роботи, послуги);

S здійснювати управління витратами;

S визначити фінансові результати та рентабельність господарської діяльності підприємства.

Інформація про виробничу собівартість використовується апаратом управління для пошуку внутрішньовиробничих резервів зменшення витрат, усунення нераціонального використання ресурсів, непродуктивних витрат, оцінки рівня роботи структурних підрозділів підприємства, для визначення витрат на одиницю продукції та відхилення від стандартних витрат з аналізом причин та винуватців таких відхилень тощо.

Обчислення (калькулювання) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства здійснюється за наступною схемою:

25t

1. Формують виробничі втрати та визначають обсяіи господарської дія.іьності за центрами витрат;

2. Визначають втрати, які формують виробничу собівартість продукції (робіт, посілі) звітної о періоду;

3. Визначають витрати за об'єктами калькулювання та виробничу собівар'гість одиниці продукції (робіт, послуг).

Загальна схема формування виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) наведена на рис. 3.5.1.

1. Формування виробничих витрат та визначення обсягів господарської діяльності за центрами витрат

л Витрати підприємства виникають в процесі господарської діяльності при перетворенні ресурсів в новий продукт праці.

Визначення витрат за місцями формування й центрами відповідальності необхідне для того, щоб створити умови, при яких виробничі підрозділи й функціональні служби підприємства несли би відповідальність за результати своєї діяльності, й насамперед за виконання завдань по зниженню собівартості за статтями витрат це тільки у своїх функціональних службах, але й у первинних виробничих підрозділах.

Групування витрат за місцями виникнення необхідно здійснювати у відповідності з організаційною структурою підприємства та підрозділів, яка відображає його рівень управління й структурні особливості (ієрархію в системі виробничих підрозділів, відділів й служб) на кожному рівні.

При цьому варто мати на увазі, що об'єктом управління може стати тільки та частина витрат й у тих місцях, які можуть вимірюватися, плануватися й піддаватися безпосередньому контролю. У цьому випадку центр втрат являє собою первинний осередок формування витрат.

Визначення центра витрат може відбуватися за різними ознаками: за організаційною структурою, устаткуванням, виконанням операцій й функціями.

Виграти за центрами виникнення можуть бути:. _ постачальницько-заготівельні (транспортні втрати, утримання складського господарства);

виробничі (за встановленою номенклатурою структурних підрозділів у сфері виробництва); _ організаційні (управлінські витрати); _ фінансово-збутові (витрати на збут продукції); _ непродуктивні витрати (втрати від браку, списання недостач тощо).

Рис. 3.5.1. Схема формування виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг)

Виділення втрат в розрізі вказаних і руп дозволить апарату управління прийняти рішення щодо удосконалення діяльності на тій ділянці кругообігу активів, на якій є відхилення від встановлених нормативів. Таким чином, аналізуються не лише окремі складові собівартості (статті калькуляції), але й рівень використання активів за центра\ш витрат.

В широком) розумінні слова ''центри витрат" являють собою сфери відповідальності за використання активів на підприємстві. Центри витрат виділяються з метою планування та формування витрат, аналізу відхилень та виявлення резервів господарської діяльності.

Центри витрат поділяються на дві групи — первинні і акумулюю чи.

До первинних центрів витрат відносять бригади, дільниці, відділи апарату управління тощо, а до акумулюючих — центри за сферами використання активів — операційні, фінансові, інвестиційні, надзвичайних подій.

Вибір центрів витрат визначається бажанням управлінців мати точки контролю витрат на підприємстві та мати можливість калькулювати собівартість продукції (робіт, послуг).

Центр витрат являє собою первинний осередок, який визначається підприємством для контролю за цими витратами. Він може збігатися з організаційною одиницею (цехом, підрозділом, ділянкою) або ж бути частиною цих організаційних одиниць. Основою виокремлення центрів витрат є єдність устаткування, господарських операцій або функцій.

У залежності від характеристики структурних підрозділів за функціями й операціями, а також видами виробничих витрат, центри витрат поділяються на виробничі та обслуговуючі (допоміжні). Виробничі центри витрат виокремлюються в цехах основного виробництва, зайнятих виготовленням продукції. У цьому випадку центрами витрат можуть бути: верстати або групи верстатів з однаковими параметрами; окремі працівники або група працівників, що виконують однакову роботу; одна операція або кілька операцій, якщо вони мають однаковий характер.

Створення центрів витрат є засобом деталізації виробничих витрат, їх локалізації за місцями виникнення з метою організації поточного контролю й достовірного калькулювання собівартості продукції.

Виділення центрів відповідальності за центрами витрат має мету закріпити витрати за керівниками структурних підрозділів різних рівнів, інакше кажучи, організувати формування витрат й контроль за ними в розрізі окремих госпрозрахункових організаційних оди-

ниць підприємства. Таким чином, центри витрат іі центри відповідальності різні поняття. В організаційному відношенні вони можуть співпадати, однак у баї атьох випадках центри витрат є більш дрібними підрозділами стосовно центрів відповідальності, що особливо характерно для групування втрат у сфері виробництва.

Центри витрат пов'язуються з калькулюванням собівартості продукції (робіт, послуг), а центри відповідальності з управлінням витратами, тому ці поняття виражають різні економічні процеси.

При цьому в одному центрі витрат може бути один центр відповідальності (керівник структурного підрозділу), або декілька центрів відповідальності, якщо окремі посадові особи призначені відповідальними за раціональне використання ресурсів підприємства (головний механік відповідає за використання основних засобів, проведення ремонтів, наладку устаткування; головний енергетик — за використання усіх видів енергії; майстри — за використання матеріалів тощо). Разом з тим можуть бути випадки, коли відповідальність покладається на одну посадову особу, а об'єктом контролю виступає декілька центрів витрат. Наприклад, начальник цеху відповідає за формування собівартості за всіма дільницями, які входять у склад цеху.

Центри відповідальності поділяються по відношенню до процесу виробництва на основні і функціональні. До перших відносять центри відповідальності, які забезпечують контроль у центрах витрат, до других — які здійснюють контроль у багатьох центрах витрат.

Первинна виробнича одиниця, яка визначена як центр витрат, здійснює власні витрати, може отримувати матеріали й послуги інших центрів, а також передавати їм виготовлені матеріали й послуги. Істотне значення має та обставина, що центри витрат можуть виділятися не тільки в цехах основного й допоміжного виробництва, але й у підрозділах таких сфер функціональної діяльності підприємства, як постачання, збут й управління виробництвом.

Важливими умовами організації формування витрат за центрами витрат є: можливість нормування й установлення завдання на зниження витрат виробництва, а також одержання інформації про. фактичну величину витрат за кожним центром витрат.

У залежності від рівня управління виробництвом як самостійний центр витрат можна розглядати як підприємство в цілому, так і його дочірні підприємства, філії, цехи, дільниці, відділи (служби) управління, групи устаткування або машин, робочі місця. Окремі з таких центрів витрат є самостійними госпрозрахунковими підрозділами й, отже, збігаються з центрами відповідальності. Конкретні пе-

реліки центрів витрат й ценірів відповідальності повинні розроблятися стосовно до особливостей організації и технолоіії виробництва, структури управління підприємством, внутрішнього економічного механізму підприємства.

В залежності від тішу центра витрат й характеру виконуваних ним функцій вирішується питання про статті витрат для планування п контролю. При цьому за первинними виробничими центрами (робочі місця, агрегати, групи верстатів або устаткування тощо) закріплюються в основному прямі витрати: сировина й матеріали, напівфабрикати й комплектуючі вироби, основна заробітна плата працівників п деякі непрямі витрати, що від них залежать. Більш повний перелік витрат — за всіма статтями виробничої собівартості — передбачається для зведених центрів витрат, якими є цехи, виробництва, філії, дочірні підприємства, що виступають як самостійні госпрозрахункові підрозділи.

Аналогічним чином перелік витрат даного центра відповідальності конкретизується в процесі планування виробничої собівартості. Керівники таких центрів, тобто відповідних структурних -підрозділів, повинні нести відповідальність за економне й раціональне використання ресурсів, передбачених кошторисом, інакше кажучи, бути відповідальними за їх ефективне використання.

Кожна служба (відділ, цех) повинна мати свій кошторис витрат та здійснювати контроль, спрямований на виявлення можливих відхилень від нього за видами продукції й за місцями виникнення (цех, служба, відділ). Процес управління витратами повинен сприяти своєчасному виявленню факторів, які вплинули на відхилення від норми, й створенню умов зацікавленості центрів витрат у їх усуненні, а також обґрунтованому розподілу цих відхилень за центрами відповідальності. Важливим питанням є встановлення центрів відповідальності першого рівня, тобто первинних витрат ресурсів, й укрупнених центрів відповідальності другого, третього та інших рівнів. За кожним центром відповідальності повинні бути закріплені тільки ті витрати, що безпосередньо контролюються даною службою. Наприклад, служби й відділи не можуть нести відповідальності за витрати на опалення й освітлення.за відсутності приладів, що реєструють та контролюють ці витрати. Конкретну відповідальність щодо витрат можливо визначити у таких випадках: •/ особа має право приймати рішення на одержання ресурсів для здійснення господарської діяльності;

S особа своїми діями може в значній мірі впливати на суму витрат; S особа своїми прямими діями не може значною мірою впливати на

.256

суму ви ґрат, але на неї покладена відповідап.місті, щодо управління особами, які безпосередньо відповідають за використання ресурсів.

У кінцевому рахунку така система формування витрат забезпечує контроль визначених підприємством для структурних підрозділів співвідношень витрат й доходів. Велике значення для забезпечення діяльності центрів витрат і відповідальності за їх витрати має робота загальногосподарських служб підприємства.

Служба конструктора повинна відповідати за витрати, пов'язані з конструкторською підготовкою виробництва.

Служба технолога розробляє й переглядає технологічний регламент випуску продукції, норми витрат комплектуючих виробів, сировини й матеріалів, технологічні маршрутні процеси, виписує повідомлення про зміни норм.

Служба технічного контролю виявляє брак продукції, визначає причини, за якими брак вважається виправним або невиправним, проводить аналіз якості продукції.

Служба механіка розробляє й переглядає норми витрат допоміжних матеріалів й запасних частин на поточний ремонт, складає графіки й визначає обсяг планово-попереджувальних ремонтів, виписує повідомлення про зміни відповідних норм, проводить аналіз витрат на утримання устаткування. Головний механік й механіки цеху відповідають за витрати, пов'язані з поточним ремонтом, утриманням й обслуговуванням виробничого устаткування.

Служба енергетика розробляє й переглядає норми витрат палива й енергії на технологічні, виробничі й господарські потреби, виписує повідомлення про зміни цих норм, проводить аналіз відхилень у витратах з енергетичного забезпечення й вживає відповідні заходи щодо зниження норм витрат.

Служба постачання здійснює заходи щодо поліпшення всієї системи постачання та складського господарства, нормування запасів, матеріальних цінностей, забезпечення розробки номенклатур-цінників, контролю витрат на придбання і зберіг ання виробничих запасів.

Відділ праці й оплати плати виконує розробку та здійснює перегляд норм, подає на затвердження дані про трудомісткість, розцінки по заробітній платі, виписує повідомлення про зміну норм з праці н заробітної плати, проводить аналіз виявлених відхилень.

Юридичний відділ здійснює контроль за непродуктивними витратами.

Фінансовий відділ розробляє й переглядає нормативи оборотних активів за цехами, відділами й службами підприємства, здійснює

аналіз непродуктивних витрат, та співвідношенім: втрати -> чистий дохід -> прибуток.

Плаиово-економічний відділ доводить до підрозділів планові показники (кошториси) собівартості, складає планові калькуляції, кошторисні ставки витрат на утримання іі експлуатацію устаткування, кошториси цехових витрат.

Бухгалтерія формує витрати за місцями виникнення і відповідальності, розробляє разом з іншими відділами й службами робочі інструкції з формування окремих видів витрат, проводить інструктажі й семінари з працівниками по організації оперативного контролю витрат на виробництво й визначення собівартості продукції.

Для застосування принципів госпрозрахунку в організації діяльності загальногосподарських відділів іі служб на них покладають обов'язки з нормування, планування й аналізу використання окремих видів ресурсів та надають право приймати необхідні рішення з усунення виявлених відхилень фактичних витрат від нормативних. Повинна бути передбачена система стимулювання працівників служб й відділів як за зниження витрат за цими службами, так і за те, який вплив ці служби здійснюють на відхилення фактичних витрат від нормативних в первинних підрозділах підприємства та яким чином вони сприяють їх усуненню.

Робота будь-якого відділу оцінюється насамперед за рівнем участі, яку він прийняв у досягненні кінцевих результатів роботи підприємства. їх робота в даному напрямку характеризується тим, наскільки чітко організований контроль за показниками собівартості та як вони сприяють її зниженню.

Дата добавления: 2015-12-08