Забування, його причини і боротьба з ним

Багато з того, що ми запам’ятовуємо, через деякий час більшою або меншою мірою забувається. Забування проявляється в тому, що втрачається чіткість закріпленого в пам’яті матеріалу, змен­шується його обсяг, виникають помилки при відтворенні, стають неможливими впізнавання.

Фізіологічною основою забування є гальмування тимчасо­вих нервових зв’язків.

Забування залежить від часу. Це вперше експериментально встановив Еббінгауз, який довів, що забування особливо інтенсив­но проходить відразу після заучування, а далі воно відбувається повільніше. Протягом першого дня забувається майже половина отриманої інформації. Через шість місяців - приблизно 80 %. Забування потрібно попереджувати. Для боротьби із забуван­ням того, що потрібно зберегти і закріпити в нашій пам’яті, необ­хідно систематично здійснювати повторення.

Індивідуальні особливості процесів пам’яті виявляються у швидкості, точності, міцності запам’ятовування і готовності до відтворення, що характеризує її продуктивність:

1. Швидкість визначається кількістю повторень, необхідних тій чи іншій людині для запам’ятовування певної інформації.

2. Точність характеризується кількістю помилок, зроблених при відтворенні цієї інформації.

3. Міцність виявляється в часі збереження заученого матеріа­лу або у швидкості його забування.

4. Готовність до відтворення проявляється в тому, наскільки людина може легко і швидко пригадати в потрібний момент те, що їй потрібно.

Ці відмінності певною мірою пов’язані з особливостями типів вищої нервової діяльності. Так, холерик запам’ятовує легко, але швидше забуває, ніж флегматик, якому потрібно кілька разів по­вторити матеріал, зате він запам’ятовує надовго.

Основні закономірності, пов’язані з пам’яттю.

Роль суб’єктивних та об’єктивних факторів впливу на пам’ять. Практичні рекомендації

1. Закон Еббінгауза. Якщо матеріал, який потрібно завчити, розді­лити на кілька частин і вчити по частинах, то сумарна затрата часу буде меншою, ніж вивчення всього інформаційного блоку.

2. Феномен Міллера. Матеріал, який слід вивчати, бажано ділити не

більше ніж на 7 частин, інакше погіршиться процес запам’­ятовування. Хвора

людина запам’ятовує менший об’єм інфор­мації ніж здорова. Медична сестра не повинна давати хворому кілька інструкцій одночасно, наприклад: “Ви повинні до 11 го­дини відвідати такі-то кабінети функціонального дослідження, а по дорозі у відділення купити такі-то ліки”. У цьому випадку хворому потрібно пам’ятати номери і назви цих кабінетів, по­рядок і час їх відвідувань, усі призначені йому маніпуляції і под. Навіть здорова людина здебільшого запам’ятовує 7 по­відомлень, а тут перед нами хворий, нервово-психічні процеси якого послаблені. Якщо дійсно необхідно дати одночасно ба­гато інформації, потрібно записати її розбірливим для хворого почерком і дати йому вказівки у вигляді записки.

3. Фактор “краю”. Краще запам’ятовується перше, а найкраще - останнє повідомлення. Інформація, яка міститься у середині повідомлення, запам’ятовується гірше. Отже, найважливіші для хворого чи молодшого медперсоналу повідомлення потрібно давати на початку і в кінці розмови. Необхідно перевірити, чи правильно зрозумів вас співрозмовник.

4. Фактор сну. Перехід основної інформації з блоку короткотри­валої пам’яті у блок довготривалої переважно відбувається під час сну. Ось чому найбільш важливий матеріал бажано вивча­ти або повторювати безпосередньо перед сном, а зранку після пробудження перевірити себе, що з вивченого можна згадати. Те, що забулось, потрібно повторити. Перед екзаменом і залі­ком необхідно виспатись.

5. Феномен Фройда. Неприємна інформація істероїдними особа­ми психогенно запам’ятовується гірше і забувається швидше. Частина інформації, яку отримує хворий, є для нього неприєм­ною, і він витісняє її у сферу підсвідомого. Про це потрібно завжди пам’ятати медсестрі (наприклад запрошувати хворого на неприємну маніпуляцію саме перед її проведенням, щоб він не “забув” про неї через деякий час).

6. Феномен “абсолютної новизни”. Абсолютна новизна збенте­жує

людину і нерідко викликає стан тривоги. Людина погано сприймає невідому і незрозумілу їй інформацію та не може запам’ятати її. Деяка інформація є для хворого абсолютно но­вою. Медична сестра повинна у дохідливій формі пояснити пацієнту сутність незрозумілого йому питання, чим значною мірою зменшується тривожний настрій.

7. Фактор занотовування інформації. Встановлено, що інформа­цію, яка знаходиться у блоці короткотривалої пам’яті та має оперативний характер, можна за допомогою вольових зусиль утримувати в зоні усвідомленої уваги. Але відволікання уваги на утримання цієї інформації негативно впливає на іншу діяльність. її потрібно записувати і, при необхідності, зверта­тись до записаного (розпорядження і доручення лікарів по­точного характеру, номери телефонів, імена та по батькові но­вих хворих і т. д.). Цим звільняються короткотривала пам’ять і увага для іншої необхідної діяльності. Психологами встанов­лено: те, що записано, швидше забувається. Отже, матеріал лекцій потрібно повторювати.

8. Феномен Еббінгауза. З плином часу кількість зафіксованої в пам’яті інформації суттєво зменшується. Особливо багато де­талей забувається у перші години (до доби). Необхідну інфор­мацію (наприклад лекцію) потрібно записувати відразу по ходу сприймання. Еббінгауз встановив, що через рік після заучуван­ня в пам’яті залишається приблизно 15 % інформації неза­лежно від об’єму вивченого матеріалу. Отже, чим більше інфор­мації засвоюють студенти під час навчання, тим більше необхід­них знань і умінь зберігатиметься у блоці довготривалої пам’яті.

9. Феномен “ілюзії пам’яті”. Через певний час людина точно зга­дує головну сутність події, а деталі її забуває і “згадує” не такими, якими вони були насправді. Два останні феномени ма­ють велике значення у роботі чергової медичної сестри. Якщо з хворим щось трапилось вночі, то під час ранкової передачі зміни чергова медсестра забуває одні деталі, а інші “згадує” не такими, якими вони були насправді. А саме деталі нерідко є

важливими для ефективного втручання лікаря. Інколи особли­во неприємні події медична сестра може забути згідно з фено­меном Фройда. Ось чому зміну стану хворого необхідно відра­зу детально описати у журналі спостережень.

10. Феномен “незакінченої дії”. Людина краще і довше пам’ятає незавершену нею справу, ніж роботу, виконану до кінця. Але незавершена дія не дає зосередитись на виконанні подальшої роботи, відволікає увагу від неї. Про це також повинна пам’ята­ти медична сестра, якій необхідно обслужити багатьох хворих. Найкраще планувати хід виконання своєї роботи таким чином, щоб перш за все завершити термінові складні й відповідальні маніпуляції, а потім перейти до одночасного виконання більш простих і нетермінових.

11. Подвійна роль установки. Позитивна установка на вивчення якогось матеріалу допомагає сконцентрувати на ньому увагу і покращує якість запам’ятовування. Негативна установка утруд­нює перебіг основних психічних процесів, у тому числі запам’я­товування. Так буває, коли у довготривалій пам’яті залишають­ся неприємні спогади про образ і дії тієї або іншої людини, а тому засвоєння наступної інформації, яка пов’язана з цією люди­ною, ускладнюється. Інколи характер хворих і деякі їх вчинки викликають почуття антипатії. Проте медик повинен завжди пам’ятати, що перед ним передусім хвора людина, і витісняти почуття антипатії або огиди із зони активної уваги.

12. Фактор мотивації. Людина завжди краще запам’ятовує те, що хоче вивчити, ніж інформацію, яка їй не цікава. Зацікавлення випливає з потреб, які необхідно у себе розвивати. Якщо сту­дент не має внутрішньої потреби стати медиком, навчання буде неефективним.

13. Принцип специфічності кодування. Інформація, що зберігається у пам’яті, завжди тісно пов’язана із ситуацією, в якій вона запа­м’яталась. Наприклад, студент розгублюється, відповідаючи на практичному занятті або

заліку, хоча знає матеріал. Це знач­ною мірою зумовлено тим, що він готується до практичного заняття або заліку в спокійних умовах, а відповідає викладачу на фоні дії інших факторів (при різних рівнях адреналіну, то­нусі кори і підкірки, симпатичної і парасимпатичної нервової системи, стані психічної напруженості, втомленості, рівні три­вожності й под.). Психологами встановлено, що відтворення матеріалу відбувається краще в тих умовах, у яких його вивча­ли, а в даному випадку зовнішні й внутрішні умови різні. Саме це стосується і деяких хворих з тривожними рисами характе­ру. Збираючись відвідати медичний заклад, хворий подумки де­тально “програє сценарій” розмови. А під час безпосереднього контакту з медиком може розгубитись і йому важко зрозумі­ло розповісти про свій стан. Медична сестра повинна відрізня­ти розгубленість від безтолковості й уміти створити належний психологічний клімат спілкування.

14. Принцип заглиблення у предмет заучування. Матеріал запа­м’ятовується тим краще, чим більше він пов’язаний з іншими фактами і вивчається у різних контекстах та під різними кута­ми зору. В цьому полягає смисл різних прикладів, які наво­дяться у лекціях та підручниках. Особливо цінними є прикла­ди з життя самої людини. Чим більше ми вивчаємо предмет, тим краще його розуміємо і пізнаємо, чим глибше розуміємо, тим він стає цікавішим. Хворий стає тим ближчим для медика, чим більше лікар цікавиться ним у різних аспектах.

15. Роль контексту в запам’ятовуванні й осмисленні. Контекст, у якому засвоюється матеріал або відбувається та чи інша подія, інколи є більш важливим, ніж сама подія або інформація. Вив­чаючи матеріал, потрібно мати чітке уявлення про його місце у загальному контексті, який визначається кінцевою метою та обставинами. Будь-яку свою роботу медична сестра повинна розглядати у загальному контексті надання допомоги хворо­му. Тоді вона нічого не забуде і буде виконувати свої обов’яз­ки грамотно і своєчасно.

16. Принцип “природності й насилля”. Психологами встановле­но, що

ефективніше запам’ятовується те, що засвоюється при­родним шляхом у міру внутрішньої потреби за умови, коли немає насилля над собою. Дитина засвоює рідну мову без уся­кого насилля над собою. Раніше діти надзвичайно легко вивча­ли іноземні мови у гувернантів, значна частина яких зовсім не володіла місцевою мовою. Дитина не знає, що таке іменник, прикметник, дієслово і ін. Вона задовольняє свою природну потребу в спілкуванні й просто починає розмовляти, а вже у школі вивчає структуру і правила мови. У школяра мозок розвинений краще, ніж у немовляти, проте вивчити іноземну мову йому здебільшого важко. У даному випадку потрібно себе примусити, включити систему довготривалої пам’яті, про­явити бажання і силу волі. Будь-який тиск на психіку викли­кає внутрішній усвідомлений або неусвідомлений супротив.

Висновок

Для вивчення процесів, що відбуваються в мозку, широко використовуються різні моделі, у тому числі і комп'ютерне моделювання. Але в цілому пам'ять людини не редукується до електронно-цифрових процесів (операцій з сигналами «0» та «1»), а тому не відтворюється наявними комп'ютерними моделями.

Система пам'яті мозку принципово відрізняється від бінарної системи пам'яті комп'ютера: пригадування нами інформації не відбувається шляхом звертання до постійної адреси збереження. У комп'ютері кожна одиниця інформації має свою адресу — код, що потрібний для її отримання. Біологічна пам'ять теж використовує адреси, але варіює їх залежно від асоціацій і думок. Постійно накопичується все більше доказів того, що у людини та інших високорозвинених істот пам'ять виникає як властивість мозку в цілому, а не як властивість окремих компонентів.

Найефективніший метод покращення памяті - збагачення мозку киснем, чому сприяють фізичні вправи й прогулянки на свіжому повітрі.

Дата добавления: 2015-11-26