Види пам’яті за її змістом

Залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, розріз­няють чотири типи пам’яті за її змістом: рухову, емоційну, образ­ну й асоціативну (словесно-логічну).

Найстарішою у філогенетичному аспекті є рухова (або дійо­ва) пам’ять. Ось чому саме дійова пам’ять є найбільш довготрива­лою. Людина, яка навчилась ходити ще немовлям, буде ходити до глибокої старості. Це саме стосується вміння користуватись лож­кою, виделкою, писати, їздити на велосипеді, плавати і под. Усе жит­тя людини базується на застосуванні практичних навичок, більшість яких доведено до автоматизму. Здобуваючи певну спеціальність, людина засвоює необхідні навички саме завдяки руховій (дійовій) пам’яті. Медична сестра з часом забуде деталі теоретичних знань, але необхідні практичні навички, доведені до автоматизму, повинні постійно підтримуватись, інакше втрачається автоматичне їх зас­тосування, хоча знання сутності навички й уміння їх відтворити зберігаються в пам’яті практично впродовж усього життя.

Якщо хворий довго знаходиться у лікарні, яка нібито стала його другим домом, він розучується самостійно існувати поза нею. Взагалі він розуміє, що повинен робити, вміє себе поводити вдома і в суспільстві, проте навички повноцінного життя поза лікарнею значно знижені. Такий стан людини називають госпіта- лізмом. Медична сестра повинна про це пам’ятати й осмислено планувати та проводити всі належні заходи, спрямовані на профі­лактику госпіталізму і реабілітацію хворих.

Емоційна пам’ять полягає в запам’ятовуванні й відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів. Як і рухова, вона також дуже стійка. Думка, предмет, подія, які емоційно вразили людину, можуть з першого ж разу надовго залишитись у пам’яті. Емоційна пам’ять особливо розвинена у дітей. Погано пригадуючи події вчорашнього дня, дитина яскраво пригадує події сильно

емоційно забарвлені. Якщо хвору дитину, яка починає вередувати, лякати на шталт: “По­водь себе чемно, бо прийде лікар чи медсестра і зробить тобі укол!” - у неї здебільшого розвинеться негативна установка на медиків. Медична сестра повинна оберігати психічний стан і емоції хворих. Якщо є необхідність провести неприємну для споглядання маніпу­ляцію, тим більше, коли у загальній палаті знаходиться важкий або агонізуючий хворий, його потрібно перевести в окрему палату чи бодай відгородити від інших переносною ширмою. Споглядання де­яких ситуацій, які для медичної сестри є звичайною буденною спра­вою, для багатьох хворих - душевні тортури, стрес, а емоційна па­м’ять дуже міцна і важко (здебільшого лише формально) коре­гується логікою. Емоційне забарвлення сприймання сильно впливає на їх запам’ятовування. Ми краще запам’ятовуємо те, що нам при­ємне, а неприємне переважно забуваємо. Ось чому минуле у спога­дах людини часто буває для неї забарвленим у “рожевий колір”. Позитивні емоції полегшують будь-яке запам’ятовування, і дуже важ­ливим є ставлення до матеріалу, який потрібно вивчити. Майбутня медична сестра повинна любити свою спеціальність та із задоволен­ням вивчати передбачені навчальною програмою дисципліни. Лише в цьому випадку навчання буде ефективним.

Образна пам’ять виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень, конкретних предметів, явищ, їх властивостей і наочних зв’язків та взаємовідношень між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти для запам’ятовування, образна пам’ять буває зоровою, дотиковою, нюховою тощо. Так, ми запам’ятовуємо і відтворюємо образи знайо­мих людей, яких бачили, мелодії пісень, які чули, особливості по­верхні предметів, які обмацували, запахи квітів, які нюхали.

У дошкільні роки запаси пам’яті швидко збільшуються. Особ­ливо збагачується рухова і зорова пам’ять. Зорові образи, які зга­дує дитина, настільки яскраві й детальні, що майже не відрізняють­ся від безпосереднього

сприймання. Але у неї ще мало розвинена друга сигнальна система. Запам’ятовування і згадування у дитини є здебільшого мимовільними. Майже немає ще словесно-логічної пам’яті. Ось чому дитина швидко забуває те, що запам’ятала, якщо не повторює це постійно. Про дані особливості пам’яті дітей по­трібно пам’ятати медперсоналу дитячих закладів і лікарень.

Мовні асоціації за суміжністю, схожістю, контрастом і при­чинністю, які є формою існування понять, суджень і умовиводів, називають смисловими, або логічними, зв’язками. Вони особливо продуктивні в пам’яті людини.

Змістом словесно-логічної пам’яті є наші думки, поняття, суд­ження, умовиводи, що відображають предмети та явища в їх за­гальних властивостях, істотних зв’язках і взаємовідношеннях. Думки не існують без мови, тому пам’ять на них і називають не просто логічною, а словесно-логічною. Вони є специфічно людсь­кою пам’яттю на відміну від рухової, емоційної та образної, які у своїх простіших формах властиві й тваринам. Спираючись на розвиток інших видів пам’яті, словесно-логічна стає провідною відносно них. Від її розвитку залежить розвиток рухової, емоцій­ної та образної пам’яті. Словесно-логічній пам’яті належить про­відна роль у засвоєнні учнями знань у процесі навчання.

Смислове і механічне запам’ятовування. Крім поділу запам’я­товування на мимовільне і довільне, розрізняють ще смислове (логічне) і механічне.

Смислове запам’ятовування пов’язане з розумінням мате­ріалу, що запам’ятовується.

Механічне запам’ятовування наявне у всіх тих випадках, коли не забезпечуються осмислювання, розуміння запам’ятовуваного матеріалу. Воно може бути як при мимовільному, так і при довільному запам’ятовуванні, причому на всіх ступенях роз­витку запам’ятовування. Механічне запам’ятовування зумовлюєть­ся надмірною важкістю запам’ятовуваного матеріалу. Воно може виникати і при доступності матеріалу, коли розуміння його замі­нюється простим повторенням. У

школярів механічне запам’ято­вування найчастіше буває зумовлене недоліками педагогічної роботи, в якій не забезпечується чітке пояснення матеріалу.

Якщо людині потрібно вивчити нескладний для розуміння ма­теріал, здебільшого спрацьовує система осмисленої пам’яті. Якщо ж людина заучує складний для розуміння матеріал з новою для неї термінологією (наприклад анатомію людини), вона вимушена спиратись на механічну пам’ять або “зазубрити” інформацію. Це пояснюється тим, що всі фізіологічні процеси, в тому числі й пам’­ять, перебігають згідно із законом найменшого опору. В першому випадку матеріал простий для розуміння, тому необхідності в “за­зубрюванні” немає. У другому випадку людина мусить витрачати більше часу і зусиль для засвоєння необхідної інформації.

Найважливішою умовою ефективного міцного запам’ятову­вання є бажання, яке випливає з потреби. Бажання - це однин із найважливіших проявів волі людини, могутній організатор психі­чних процесів. Отримання медичної освіти повинно зумовлюва­тись внутрішньою потребою майбутньої медичної сестри і бути бажаним для неї.

Велику роль у запам’ятовуванні відіграє установка на час, до якого потрібно виконати завдання або зберегти інформацію. Серед умов продуктивності довільного запам’ятовування цент­ральне місце посідає застосування раціональних логічних його прийомів. Знання, якими людина оволодіває в процесі навчання, здебільшого складаються з певної системи фактів, понять, суд­жень. Для їх запам’ятовування необхідно виділяти смислові оди­ниці, встановлювати зв’язки між ними, застосовувати логічні прийо­ми запам’ятовування. Розуміння є необхідною умовою логічного, осмисленого запам’ятовування. Осмислене запам’ятовується швидше і міцніше тому, що змістовно асоціюється з уже засвоє­ними раніше знаннями, минулим досвідом людини. І, навпаки, не­ зрозуміле або погано зрозуміле завжди існує у свідомості людини як щось окреме, змістовно не пов’язане з її

минулим досвідом. Незрозумілий матеріал звичайно не викликає належного інтересу.

Велике значення має порівняння як прийом логічного запам’я­товування. Воно являє собою асоціювання за схожістю і контра­стом. Порівняння одного матеріалу з іншим, зокрема з раніше вивченим, допомагає його зрозуміти. Встановлювані при цьому риси схожості й відмінності порівнюваних об’єктів відіграють роль своєрідних опорних пунктів для пам’яті.

Одним із важливих засобів запам’ятовування є довільне відтво­рення, яке полягає у переказуванні самому собі змісту інформації. Проте до цього засобу треба вдаватися лише після попереднього осмислення, усвідомлення матеріалу, особливо у тих випадках, коли матеріал складний для розуміння. Відтворення з метою запам’ято­вування поліпшує розуміння матеріалу, особливо тоді, коли зміст переказувати своїми словами. Сама можливість переказати своїми словами свідчить про те, що ми розуміємо зміст матеріалу. Погано зрозумілий матеріал звичайно пов’язаний з набором завчених фраз, добре ж зрозумілий - легко “перекладається” на “свою мову”.

Міцне засвоєння знань неможливе без повторень. Міцність нервових зв’язків у мозку зумовлена все більшим второвуван­ням нервових шляхів у результаті повторення інформації.

Види відтворення. Розрізняють такі види відтворення: впізна­вання і згадування. Впізнавання - це відтворення якого-небудь об’єкта за умови повторного його сприймання. Так, повторно дивлячись на будь-які предмети, читаючи вдруге певну книжку тощо, ми відтворюємо образи цих предметів, думки прочитаної книжки, що збереглись від попередніх сприймань, тому розгля­даємо їх не як нові для нас, а як уже знайомі.

Згадування відрізняється від впізнавання тим, що воно відбу­вається без повторного сприймання того об’єкта, образ якого відтворюється. Так, ми відтворюємо образ раніше сприйнятої місце­вості, думки прочитаної книжки або прослуханої лекції за умови, коли зараз їх не сприймаємо. Згадування є

складнішим процесом, ніж впізнавання, бо впізнаванню допомагає повторне

сприймання предметів. При розвитку пам’яті впізнавання виникає раніше, ніж згадування.

Відтворення в обох названих його видах за характером сво­го перебігу буває мимовільним (ненавмисним) і довільним (на­вмисним). При мимовільному відтворенні не ставлять спеціаль­ної мети. Воно подібне до мимовільного запам’ятовування, не є спеціальною дією і не має мети.

Довільне відтворення спрямоване на згадування необхідної інформації. Тому воно подібне до довільного запам’ятовування, є специфічною розумовою дією як за своєю метою, так і за засоба­ми досягнення мети.

Успіх пригадування залежить від того, які використовують прийоми пригадування:

1. Одним із важливих прийомів є складання письмового або усного плану того матеріалу, що пригадується.

2. Необхідно у процесі пригадування активно викликати в пам’я­ті образи об’єктів, що стосуються змісту відтворюваного завдання.

3. Як прийом, що допомагає пригадуванню, можна використа­ти навмисне викликані опосередковані асоціації, які призводять до відтворення того, що потрібно. Наприклад, пригадуючи прізви­ще, ми уявляємо образ людини, повторюємо початкову букву або перший склад, з яких, як нам здається, починається це прізвище, вимовляємо слова, схожі з ним.

Дата добавления: 2015-11-26