Щастя, яке прийшло несподівано

"Було мені, моя рідна мати, тих брів не давати, було мені, моя рідна мати, щастя долю дати", - завжди, коли доспівувала до цих слів, Яринка з очима, повними сліз, а якщо не було нікого поруч, давала волю своїм почуттям, виливаючи увесь свій біль. Про її горе ніхто не знав, тільки мама, яка теж у відсутності дочки падала перед образом Пречистої Діви Марії і в гарячій молитві з щирими сльозами надії благала про чудо для своєї донечки. У своїх 19-ть років Яринка відвідала усі знамениті світила медицини приймала ліки, які тільки приписували, купалась у трав'яних відварах, які давали травники-знахарі. На Івана-Купала за порадою травників не тільки ходила по холодній росі, а й качалась по лугових квітах, роздівшись, як мати на світ народила, і все надаремно.

Часто подруги і друзі допитувались, а іноді і докоряли Яринці за її замкнутість і самітність. Її краса не одному поклонникові тривожила серце, та даремно, вона відказувала всім.

Жіночі язики говорили, що вона готується в монахині. І дійсно думка про монастир часто засідала у її серце, але кому вона потрібна з своєю недугою. Єдине місце, куди з радістю спішила Яринка це був Святий Храм. І не тільки Служба Божа.

- Яка б не була пильна робота або погода на дворі, вона завжди спішила впродовж цілого місяця травня на молебень до Матінки Божої, який вислуховувала на колінах. Вірила в те, що колись Та, Яка є усім потіха, радість і любов, пристановище, покров і заступниця змилується над нею. Так воно і сталося.

- Яринко, мені приснився сон, щоб ми сьогодні пішли до священика на молитву. На обличчі донечки засяяла радісна усмішка. Це рум'яне личко, з необскубаними чорними бровами, з-під яких світились волошково-голубі очі аж пашіло українською дівочою вродою. Ямочки на щічках і підборідді, малинові уста-усе пасувало цій усмішці...

- Отче духовний, у нас горе. Я... та Яринка.

За спиною мами з опущеною головою стояла карпатська красуня. З очей, наповнених слізьми, іскрилась надія на видужання.

- Отче, у нас єдина надія на Бога і вас. З самого дитинства у моєї донечки "нетримання мочі", особливо вночі. Одне спасіння "памперси".

-Донечко, не на мене надійся, а на Бога, бо в Нього все можливе для тих, хто щиро вірить. І священик так щиро молився, що й у нього на очах блищали сльози. Через три дії Яринка поспішала до Святого Храму, щоб найняти подячну Службу Божу за чудодійне і повне видужання.

- Отче, я хочу жити. І мені тепер веселий світ. Я не находжу слів подяки Господу Богу і вам. Для мене зовсім інакше світить сонце. Усе мені любе і миле. Моє видужання - це нове народження - радісно зізнавалася Яринка священикові.

Не менше радів і священик, дякуючи Господу Богу, Пречистій Діві Марії і всім святим. Згадалось Йому, як під час реколекцій мама-киянка з восьмирічним синочком дякувала за чудодійне видужання від такої самої хвороби. Від винагороди відмовився, зате порекомендував заїхати у Гошівський монастир Отців Василіян і купити там молитовники, катехизм та разом з синочком і всією сім'єю молитись кожного дня, розповідаючи іншим про силу молитви. І таким чином заохотити всіх до віри і молитви.

І все ж таки через два тижні щаслива мама принесла 50 грн. на подячну Службу Божу.

Купуючи молитовник, вона у монастирі розказала всім присутнім людям про Боже чудо. А через день, жінка з с. Гошева привела п'ятнадцятирічну донечку з такою ж хворобою. Завдяки своїй вірі і ця дитина була зцілена.

Не тому радів священик, що люди йому дякували, а тому, що його молитву вислуховує Господь Бог, Пречиста Діва Марія і всі святі.

Не пам'ятає, скільки людей навернув через оздоровлення до св. Церкви. Однак це найбільша його радість.

Травень 2006 р.

Дата добавления: 2015-10-30