Міжнародних відносин 7 страница

Цей шлях здається можливим і бажаним, як і теза про те, що кожна держава, відстоюючи на міжнародній арені свої націон альні інтереси, повинна враховувати ту обста-

¹⁹ Див.: Мировая экономика и международные отношения. 1990.

№ 3. С. 24.

вину, що й будь-яка інша держава має власні національ­ні інтереси, поважати їх і відповідно будувати свою між­народну політику. Саме в цьому й полягає сутність «ба­лансу інтересів». Проте реальна практика свідчить, що цей принцип залишається до сьогодні лише гаслом — красивим, привабливим, але для багатьох непереконли­вим. І відбувається це не тому, що такий підхід «є непра­вильним за своєю суттю, а тому, що сформульований він занадто абстрактно і тому не повно, щоб увібрати в себе всі аспекти конфліктної ситуації. Тут зафіксовано те, від чого слід відмовитися, і те, до чого потрібно прагнути, але немає відповіді на питання, як досягти пресловутого балансу інтересів» ²⁰.

А виходити слід із того, що баланс інтересів є не що інше, як взаємна поступка, компроміс із конкретних пи­тань, які зовсім не передбачають повного, а то й частко­вого, збігу інтересів сторін, що конфліктують. А це озна­чає, що концепція балансу сил ще не втратила своєї ак­туальності. Кожна країна повсякчас повинна бути спро­можною не тільки захистити себе у разі потреби, але й постійно забезпечувати себе засобами до існування, під­тримання внутрішнього порядку, законності. Жодне з цих завдань не може бути виконане без використання си­ли в тій чи іншій формі. Можна погодитися з колишнім президентом США Р. Ніксоном, який зауважував, що «в світі держав, які суперничають, неминучі зіткнення інте­ресів і міжнародні конфлікти», і що «кінець холодної вій­ни не спростив світ, а зробив його складнішим» ²¹.

Таким чином, сила залишається найважливішим понят­тям в аналізі зовнішньополітичних явищ, яким зовсім не слід нехтувати. Більш плідною у цьому відношенні уяв­ляється точка зору, яка розглядає силу та інтерес не як про­тилежні поняття, а як такі, що доповнюють одне одного.

Досить поширеною серед теоретиків міжнародної по­літики є концепція «взаємозалежності», прихильники якої трактують процес посилення взаємозв'язків між народами і державами сучасного світу як результат «одностайності людської природи — особливо її ірраціональної, емоцій­ної, підсвідомої верстви». При цьому головний акцент ро­биться на можливі небезпечні наслідки ядерної війни, що

²" Див.: Дробот Г. Противоречия и баланс сил в международных от­ношениях // Социально-политические науки. 1991. № 2. С. 98.

²¹ Цит. за: Косолапое Н. Сила, насилие, безопасность: современная диалектика взаимосвязи // Международная экономика и международ­ные отношения 1992. № 11. С. 55.

веде до необхідності формування единого світу, бо інакше не буде ніякого ²². Щоб відвернути небезпеку війни, наго­лошував А. Тойнбі, потрібно об'єднати людство, а для цього необхідно організувати його у вигляді «всесвітньої федерації», ліквідувавши державний суверенітет — «голов­ну перепону на шляху злиття людства в одне ціле» ²³.

Інші прихильники цієї концепції акцентують увагу на сучасній техніці як головній рушійній силі процесу взаємозалежності. «Сучасна наука і технологія, — наголо­шує Дж. Розенау, — підірвали простір і час і таким чином посилили взаємозалежність у світі політики» ²⁴. Інший ві­домий політолог 3. Бжезінський іде ще далі. Він не тіль­ки акцентує увагу на самому факті підсилення взаємоза­лежності, але й вважає, що вона веде до формування зов­сім нової моделі міжнародної політики, в рамках якої державний суверенітет втрачає значення, оскільки наби­рає силу тенденція «глобального політичного процесу», під впливом якого всі держави мають рівною мірою від­мовитися від свого суверенітету заради вищих людських цінностей. Причому джерелом і головною умовою усіх цих змін є саме наука і техніка ²⁵.

Слід зауважити, що таке розуміння взаємозалежнос­ті викликало і викликає певну настороженість, оскільки його можна інтерпретувати в суто імперському плані, як інноваційну спробу заміни колишньої основної форми політичних взаємовідносин між народами і країнами, що характеризувалася залежністю, новою її формою у вигляді «розподілу сфер впливу» між наймогутнішими державами чи групами держав. Реалізація подібних на­мірів фактично узаконювала б залежність більшості країн світу.

Така небезпека дійсно існує, але виходити потрібно з того, що розвиток взаємозалежності — об'єктивний про­цес, під впливом якого учасники міжнародних відносин, які мають власні, специфічні, часом розбіжні інтереси, невтримно втягуються у сферу інтересів, що взаємно пе­ресікаються. Єдиним сумісним інтересом усіх міжнарод­них суб'єктів стає виживання і розвиток людства в обста­новці викликів глобальних проблем і кризи цивілізації. Це вимагає пошуку відповідних засобів і розробки нових

²² Toynbee A. One World and India. New Delhi, 1960. P. 5.

²³ Toynbee A. Experiences. London, 1969. P. 84.

²⁴ Linkage Politics: Essays of the Convergence of national and
International Systems. New York, 1969. P. 2.

²⁵ Див.: Bnezinsky Z. Between Two Ages. New York, 1970. P. 3 - 5, 9.

I

стратегій на глобальному, регіональному і субрегіональ-ному рівнях.

Слід додати до цього, що в сучасному світі міждер­жавні владні відносини в цілому врівноважені, тобто, встановилася певна стабільність у відносинах між країна­ми світу, пов'язана з тим, що сьогодні вже не існує яв­них відносин панування і підкорення між країнами. Зро­зуміло, що їхній стан ще далекий від досконалості, про­те він є точкою взаємного врівноваження об'єктивних і суб'єктивних інтересів народів і держав, досягнутого су­часною цивілізацією. Будь-які спроби зламати відносну рівновагу владних відносин можуть виявитися фатальни­ми для існування цивілізації. Як зауважує російський по­літолог В. Мшвенієрадзе, складність підтримання рівно-залежних відносин між державами полягає в тому, що для їхнього збереження потрібні нетрадиційні підходи і до взаємовідносин держав, і до власної політичної лінії. По-перше, вказані відносини все ще продовжують регу­люватися з урахуванням засобів ведення війни, що сти­мулює розвиток силової переваги. По-друге, якщо рані­ше нормальні міждержавні стосунки у сфері політики зводилися головним чином до взаємного визнання суве­ренітету, то сьогодні багато що в цих відносинах зале­жить від того, як в одній державі оцінюють функціону­вання владних відносин усередині іншої. Міждержавні відносини сьогодні перебувають у прямій залежності від внутрідержавних політичних відносин, від рівня їхньої демократизації і забезпечення прав людини. І, по-третє, баланс влади у світовому співтоваристві не є якась пос­тійна величина. Для його збереження потрібні заходи, що постійно б регулювали, систематично і повністю вра­ховували об'єктивний рух усіх основних компонентів сві­тового політичного процесу ^2б.

Завершуючи характеристику концепції взаємозалеж­ності, слід додати, що дана концепція є своєрідною інно­вацією так званої теорії конвергенції, досить поширеної на Заході в період «холодної війни». Суть теорії полягала в прагненні довести, що в період науково-технічної рево­люції між різними країнами, незалежно від характеру їхнього суспільно-політичного ладу, існує значно більше схожих рис, ніж розбіжностей. Причому науково-техніч­на революція, що охоплює всі індустріально розвинені країни, сприяє дальшому поширенню цих схожих рис і

2" Див.: Власть. Очерки современной политической философии За­пада / Под ред. В. В. Мшвениерадзе. М., 1989. С. В - 14.

веде до постійного зближення передових країн на шляху до єдиного постіндустріального суспільства.

Неабиякого поширення в сучасній міжнародній полі­тиці набула також концепція «мирного співіснування», яку А. Мурадян називає одним із найбільш актуальних сюжетів історії.

Відомо, що за радянських часів саме ця концепція про­голошувалася як єдино можлива в умовах поділу світу на антагоністичні суспільно-політичні системи. Проте демок­ратичні принципи міжнародного співжиття, проголошува­ні цією концепцією, фактично спростовувалися класовим розумінням її суті, згідно з яким мирне співіснування роз­глядалося як специфічна форма класової боротьби між ка­піталізмом і соціалізмом, перенесена в царину міжнарод­них відносин. Відповідно, зміст мирного співіснування ви­значався як боротьба двох протилежних суспільних систем. Зрозуміло, що таке тлумачення мирного співіснування ма­ло своїм наслідком посилення конфронтації в міждержав­них стосунках, оскільки зовнішня політика спрямовувала­ся на те, щоб виграти це «історичне протиборство». Що­правда, під час горезвісної «перебудови» робилися спроби скоректувати визначення мирного співіснування з метою пом'якшення його класових акцентів і посилення демокра­тичного змісту. Проте ця спроба виявилася марною, ос­кільки за суттю своєю вона залишалася класовою і фактич­но лише підмінювала термін «боротьба» терміном «супер­ництво» двох суспільно-політичних систем. Зрештою, як відомо, це суперництво завершилося повною поразкою світу «реального соціалізму» в «холодній війні», внаслідок чого світова соціалістична система фактично припинила своє існування. Відповідно, і класове трактування мирно­го співіснування залишилося в історії.

Проте з цього факту не слід робити висновок, що ра­зом із світовою соціалістичною системою канула в Лету й концепція мирного співіснування. Вона й сьогодні зали­шається однією з провідних концепцій, що визначають сучасне міжнародне життя, принципи побудови міжна­родних відносин, але вже на суто демократичних засадах.

Слід зауважити, що ще за часів «холодної війни» кон­цепція мирного співіснування розвивалася й на Заході. А. Мурадян виділяє дві основні посилки в підходах захід­них політологів щодо цієї концепції. Суть першої поляга­ла в намаганні довести, що нічого нового у цій концепції немає порівняно з тим, що давно вже відомо. Друга вихо­дила з того, що основу мирного співіснування становлять

ідеологічні чинники. Мирне співіснування проголошува­лося суб'єктивним явищем, мета якого — в досягненні певних, конкретних дипломатичних вигід і переваг у тра­диційній «силовій грі» учасників міжнародного життя ²⁷.

У свою чергу, в рамках другої посилки також є різні точки зору. Перша з них, яку А. Мурадян називає «фата­лістичною» або «песимістичною», виходить з того, що мирне співіснування неодмінно веде до конфронтації держав з різним соціально-економічним ладом. При цьому мирне співіснування розглядається лише як засіб короткочасного використання. Дехто навіть твердить про безпідставність мирного співіснування, оскільки, мовляв, суперництво в умовах регульованого рівня воєнно-полі­тичної напруженості необхідне, як необхідна конкуренція в умовах ринкової економіки. Іншими словами, напруже­ність є необхідною умовою існування сучасного суспіль­ства, передумовою нормального функціонування госпо­дарської і політичної систем. І якщо мирне співіснування має на меті зменшення напруженості, — то воно не пот­рібне. Мирне співіснування не спроможне усунути конф­лікт із міжнародного життя. Та в цьому й немає необхід­ності, завдання полягає в тому, щоб «інституалізувати» конфлікт, тобто ввести його в певні організаційні рамки.

Інша точка зору навпаки оптимістична. Вона орієнтується на можливість і обопільну вигідність мирно­го співіснування, що виступає основою реалістичної оцінки взаємовідносин між державами. Дехто з прихиль­ників цієї точки зору, наприклад М. Дойч, свого часу на­віть пропонував розмістити урядові установи СІЛА на ра­дянській території, оскільки сучасні засоби зв'язку роб­лять такий варіант можливим з технічної точки зору. Дех­то ж, зокрема професор Ф. Келман, пропонував розгля­нути питання про «інтернаціоналізацію» збройних сил, запровадити в політичну діяльність «універсальний дух науки», сформувавши з цією метою при ООН спеціальну наукову Раду, що мала б сприяти створенню «нового сві­тового порядку» в масштабах всієї планети ²⁸.

Незважаючи на певний утопізм та ідеалістичність, та­ка точка зору уявляється досить привабливою, оскільки дає можливість поставити у практичну площину питання про створення нового міжнародного порядку, що передба­чає докорінне соціально-економічне перетворення

²⁷ Див.: Мурадян А. Буржуазные теории международной политики.
С. 99.

²⁸ Див.: Там само. С. 99 - 104.

людського суспільства, тобто таку реорганізацію міжна­родних політичних, економічних, культурних взаємозв'яз­ків, яка дала б можливість зняти або звести до мінімуму кризи, конфлікти, конфронтацію у взаємовідносинах між країнами і народами, й допомогла б людству запобігти катастрофи самознищення. Концепція нового міжнарод­ного порядку пропонує встановлення такого типу взаємо­відносин між країнами і народами, за якого б панували співробітництво, взаєморозуміння, взаємодія, довіра, а не воєнна сила. Причому прихильники даної концепції роз­глядають встановлення такого нового порядку не тільки як результат зовнішньополітичних і дипломатичних зу­силь держав, але й як об'єктивно необхідний процес сус­пільного розвитку в цілому.

Прагнення до встановлення нового міжнародного по­рядку передбачає активізацію процесу формування гло­бальної політичної діяльності, яка розвивається на міжна­родній арені без єдиного центру політичної влади, і являє собою рівнодіючу взаємозв'язків усіх рівноправних і суве­ренних держав, що поширюються в обстановці боротьби і співробітництва, незгод і компромісів, скептицизму і до­віри, негативізму і конструктивізму, напруженості і роз­рядки. Вона означає діяльність усіх суб'єктів світового співтовариства, тобто сукупну міжнародну діяльність дер­жав, класів, націй, урядових і неурядових організацій, суспільних рухів на світовій арені.

Важливу роль у формуванні глобальної політичної ді­яльності відіграють взаємозв'язки політики і економіки, політики і ідеології, деідеологізація світової політики, воєнно-технічної революції і політики, міждержавних від­носин і світового господарства, міждержавного співробіт­ництва і міжгосподарських зв'язків. Глобальна політика — це співпричетність суб'єктів світового співтовариства йо­го обов'язку зберегти життя на землі, визначення форм, завдань, змісту і напрямів їхньої глобальної діяльності для досягнення загальнолюдських цілей ²⁹.

Основні закономірності і тенденції розвитку світової по­літики. Як уже зазначалося вище, однією з головних особ­ливостей міжнародної політики є те, що вона розви­вається в умовах відсутності єдиного центру влади і управління, наслідком чого є поширення в її сфері сти­хійних процесів і зростання ролі суб'єктивних факторів.

²⁹ Див.: Основы политологии. Курс лекций / Под ред. В. Д. Бабки­на. 1991. С. 218.

6 — 7-2771

Ці обставини заважають визначити якісь загальні законо­мірності, що зумовлюють розвиток міжнародної політики в цілому. І все ж, як і будь-яке інше суспільне явище, міжнародні відносини і міжнародна політика такі законо­мірності мають. У всякому разі більшість дослідників тео­рії міжнародних відносин дотримуються думки, що їх розвиток протягом всієї історії існування людського сус­пільства відбувався і відбувається під впливом принаймні двох діалектичних закономірностей. Такими закономір­ностями є, по-перше, інтернаціоналізація економічного, соціального, політичного й узагалі всього суспільного життя і, по-друге, створення і зміцнення суверенних дер­жав, які прагнуть до реалізації своїх інтересів поза націо­нально-державними кордонами.

Зміст указаних закономірностей можна сформулювати так:

— закономірність інтернаціоналізації суспільного жит­
тя відображає два взаємозв'язаних і єдиних за своєю
спрямованістю процеси: перший із них — це повторення,
відтворення в різних країнах загальних рис в економіці,
політиці, культурі тощо, а другий — формування цілісної
світової спільноти, взаємозв'язаного, єдиного у своїй ба­
гатоманітності всесвітнього цілого, що розвивається. Сьо­
годні жоден народ, жодна країна неспроможні нормально
розвиватися в умовах автаркії, самоізоляції. Внаслідок
об'єктивного розвитку сучасної цивілізації, світової еко­
номіки, техніки, технології, засобів інформації, культури
всі країни, незалежно від свого положення і становища у
світовому співтоваристві, втягнуті в глобальну і регіо­
нальну системи взаємозв'язків і взаємовідносин. Все це
дає підстави стверджувати, що на сучасному етапі розвит­
ку міжнародних відносин і світової політики роль цієї за­
кономірності постійно зростає;

— закономірність розвитку національних і державних
утворень, «виходу» соціальних спільнот на світову арену ві­
дображає поступальний розвиток продуктивних сил у націо-
нально-державних кордонах, зростання національної само­
свідомості, культури, відтворення специфічних рис
життєдільності суспільства в своєрідних (національно-етніч-
них, природно-географічних і т. ін.) умовах його існування.

Разом із тим слід вказати, що хоча згадані закономір­ності й мають певну специфіку, оскільки діють у відносно самостійній сфері суспільних відносин, вони тісно пов'яза­ні із загальносоціологічними законами суспільного розвит­ку, які справляють на них суттєвий вплив. З іншого боку,

дія закономірностей інтернаціоналізації і розвитку націо­нальних спільнот і держав поширюється також на сферу внутрісуспільних відносин. Щоправда, в цій сфері їх про­яв має свої особливості, пов'язані із характером багатона­ціональної держави, її соціально-економічним і політич­ним ладом. Як зауважує з цього приводу В. Горбулін, фор­мування і розвиток української державності відбуваються під впливом «двох протилежних процесів — дезинтеграції і децентралізації тоталітарної системи, що існувала «на схід від берлінської стіни», з одного боку, та інтеграційного процесу країн Західної Європи і входження країн Цен­тральної та Східної Європи в існуючі, але трансформовані європейські регіональні інституції, з іншого» ³⁰.

Таким чином, згадані закономірності не існують і не проявляються поза конкретними соціальними та історич­ними умовами і їхня дія визначається багатьма чинниками — природою суспільного ладу, типом політичного режиму, характером внутрісуспільних і міжнародних відносин кон­кретної історичної доби, рівнем розвитку продуктивних сил тощо. Як і будь-які закономірності суспільного розвитку, закономірності міжнародних відносин діють у різних кон­кретно-історичних умовах і їх прояв, опосередкований сві­домою діяльністю, відбувається на тлі певної економічної, політичної, регіональної і світової обстановки.

Саме тому вивчення цих закономірностей потребує детального аналізу тих реальних тенденцій, що діють у повсякденній дійсності і через які ці закономірності ви­являються. Так, закономірність інтернаціоналізації в на­ші дні виявляє себе через тенденцію посилення взаємодій всіх учасників міжнародної політики, бурхливого розвит­ку інтеграційних процесів.

Термін «інтеграція» стосовно політичної та економіч­ної сфер почали вживати у другій половині нашого сто­ліття. Інтеграція являє собою процес руху і розвитку пев­ної системи, в якій кількість та інтенсивність взаємодії її елементів зростає — посилюється їхній взаємозв'язок і зменшується відносна самостійність ³¹. Міжнародні інтег­раційні процеси приводять до все більшої взаємозалеж­ності і розширення сфери спільних інтересів усіх держав. Об'єктивна тенденція до посилення взаємозалежності ви­являється перш за все в поширенні світогосподарських

³⁰ Горбулін В. Наша мста, наша доля. Місце України в сучасній
Європі //Політика і час. 1996. № 1. С 3.

³¹ Див.: Интеграционные тенденции в современном мире и соци­
альный прогресе. М., 1989. С. 28.

зв язків, що охоплюють не тільки економіку і торгівлю, а й науку, культуру, мистецтво, спорт, туризм. Проте най­більше ця тенденція виявляється в економічній інтеграції, яка є формою відображення процесів усуспільнення пра­ці і виробництва, інтернаціоналізації економічного життя. В сучасних умовах економічна інтеграція сприяє забезпе­ченню політичної стабільності в міжнародних відносинах і соціальному прогресу.

Посилення інтеграційних процесів має не тільки пози­тивні, а й негативні наслідки в міжнародних відносинах. Го­ловна небезпека полягає в нерівномірності економічного, соціального, політичного і воєнного розвитку. Це може при­звести до випадення з інтеграційних процесів великої групи країн, неспроможних здійснити радикальні перетворення в історично короткий строк. Дальше поглиблення розриву в рівнях розвитку може привести до розмежування країн на активних учасників світової політики і аутсайдерів, що ство­рює небезпеку появи нових джерел міжнародної напруже­ності і конфліктів. До того ж ця небезпека може підігрівати­ся внутрішньою нестабільністю і кризами в окремих країнах, що, у свою чергу, справлятиме дестабілізуючий вплив на ре­гіональну безпеку і міжнародні відносини в цілому ³².

Отже, інтереси взаємозалежності й, насамперед, інте­реси міжнародної політичної безпеки детермінують необ­хідність оновлення всієї існуючої системи взаємозалеж­ності держав міжнародного співтовариства, зміни основ­них параметрів характеру і змісту взаємозалежності при збереженні реальностей, породжених неоднотипністю й нерівномірністю існуючих у ній структур і відносин, ви­магають доповнення інтеграційних процесів у сфері еко­номіки формуванням політичної взаємозалежності.

Згадана тенденція також набуває чинності. В сучасних умовах політична взаємозалежність формується в результа­ті встановлення стійких політичних зв'язків і взаємодій, що повторюються, між соціальними, національними та інши­ми спільнотами людей у самій державі, між державами і по­літичними силами, які діють на міжнародній арені. Полі­тична взаємозалежність матеріалізується головним чином в інтернаціоналізації політики. Під цим терміном слід розумі­ти процес перетворення внутрішньої і зовнішньої політики суб'єктів міжнародного спілкування в об'єкт міжнародного регулювання ³³. У вужчому розумінні інтернаціоналізація політики може зводитися до втягування держав, політичних

³² Див.: Политология. Курс лекций. Минск, 1995. С. 174.

³³ Див.: Політична соціологія. Конспекти лекцій. С. 159.

сил у ті чи інші внутрішньо- і зовнішньополітичні кризи. Історія розвитку міжнародних відносин XX ст., особливо останнім часом, дає цьому чимало підтверджень.

Разом із тенденціями, що визначають дію закономірнос­ті інтернаціоналізації міжнародного життя, діють і проти­лежні, як вияв першої закономірності. К. Райт, наприклад, розмірковує про дві тенденції світової політики. «Світ, — за­значає він, — організовувався одночасно у двох протилеж­них напрямах. В один і той же час відбувався рух у напрямі універсалізму і націоналізму, але націоналізм сьогодні ще по­переду. З матеріальної точки зору економічний взаємо­зв'язок, ефективні комунікації, які покривають будь-які відстані, воєнні, економічні та пропагандистські впливи дозволяють стверджувати, що світ єдиний. Якщо ж підходи­ти з інших позицій, зокрема, ефективності міжнародних ін­ститутів, це далеко від істини» ³⁴. Віддаючи належне інтег­раційним процесам, які, на його думку, є об'єктивними, Райт зауважує: «Сучасна людина не може бути ізольованою на обмеженій території», бо цього не дозволяють об'єктивні інтеграційні процеси. Внаслідок цього виникає проблема сполучення універсального з національним, оскільки почи­нається розмивання традиційних засобів життєдіяльності різних народів. «Суспільства управляються все меншою мі­рою за допомогою традицій і релігії і все більше підкоряють­ся законодавству й адмініструванню, зорієнтованим на май­бутнє»³⁵. Саме в цьому дослідник убачає одне з найважли­віших джерел соціальної напруженості у світовій політиці.

Таким чином, незважаючи на розвиток інтеграційних процесів, посилення взаємозалежності, у світовій політи­ці продовжують домінувати національні інтереси, які є похідними від другої закономірності. Конкретно це вияв­ляється як тенденція до максимально повної реалізації державності та суверенітету, зростання прагнення до ін-ституалізації національних спільнот на світовій арені. Причому ця тенденція діє сьогодні у всіх регіонах світу, включаючи Північну Америку і Західну Європу. Але особливо це стосується новоутворених держав.

У наш час у системі міжнародних відносин відбу­вається перехід від конфронтаційної рівноваги, що спира­лася на приблизний паритет воєнно-політичної могут­ності двох систем, до нового світового порядку, про що вже йшлося. У практиці міжнародного життя це прояв- ляється в т ому, що старі механізми, які підтримували ста-

³⁴ Wright G. Problems of Stability... P. 10 — 11. ^3:1 Pub.: Ibid. P. 13.

більність відносин на світовій арені, зникли, а нові ще тільки починають формуватися. За цих умов виразно про­являється прагнення молодих новоутворених держав реа­лізувати свої національні інтереси, закріпити міжнародні позиції, що також об'єктивно зумовлено.

Слід зазначити, що поряд із указаними тенденціями су­часної міжнародної політики діє також ціла низка інших, які, хоча й не виявляють себе настільки ж виразно, певною мірою визначають розвиток сучасного міжнародного жит­тя. Так, універсалізація цінностей, на які орієнтуються учасники міжнародного спілкування, зменшення небезпе­ки ядерного конфлікту сприяють посиленню тенденції до гуманізації системи міжнародних відносин, їхньої демок­ратизації. Це означає, що, з одного боку, постійно зростає кількість суб'єктів міжнародної політики, а з іншого — са­ма міжнародна політика поступово починає проводитися заради інтересів більшості, що інтереси людини, її права і свободи виступають на перший план. Адже держава по­винна існувати для людей, бути їхнім знаряддям, засобом, а не самоціллю і самоцінністю. Як наголошують українські дослідники В. Конюшенко і С. Рябов, за сучасних умов зростає «розуміння того, що підхід «від людини» має вва­жатися єдино вірним. Тому розвиток цивілізації — це роз­виток людини, перехід від простих потреб до складних, від матеріальних — до духовних, від економічних — до полі­тичних, до всебічного розвитку індивідуальності» ³⁶.

Сучасний світ суперечливий, протиріччя є традиційним, звичайним виявом міжнародного життя. Але ці протиріччя мають бути джерелом розвитку людської цивілізації, а не фактором ризику самого її існування. Проте слід зазначити, що тенденція до гуманізації міжнародних відносин по-ново­му і більш гостро ставить питання про розвиток зовнішньо­політичної свідомості, яку можна виразити як усю «сукуп­ність існуючих на конкретний історичний момент уявлень людей з питань зовнішньої політики держави і світового розвитку, взяту в єдності усіх форм відображення цих уяв­лень і їхньої історичної еволюції, в діалектичній цілісності всіх існуючих (у тому числі й протиборствуючих) шкіл і тен­денцій, в її зв'язку і взаємодії з реальною суспільною прак­тикою і з іншими компонентами системи суспільної свідо­мості, у всій багатоманітності її соціальної основи» ³⁷.

Дата добавления: 2015-10-23