Законами України відповідно до нижче вказанних статей Конституції України визначаються

Поняття конституційного права(КПУ). Історія конституційного права України.

Зазвичай вважають, що витоками сучасної конституційно-правової думки України є, насамперед, правові пам´ятки Київської Русі, юридична спадщина козацької доби, насамперед, «козацькі конституції» і Конституція Пилипа Орлика 1710 р., конституційні проекти членів Кирило-Мефодіївського товариства, конституційна правотворчість доби національно-визвольних змагань, зокрема, конституційні акти УНР, ЗУНР, Карпатської Русі та ін. Особливо слід зазначити, що надбання протоконституційної думки України мали надзвичайно високий авторитет не лише на теренах України, айв усьому світі. Так само як Конституція Пилипа Орлика 1710 р., що здобула визнання таких видатних мислителів, як Вольтер, ці надбання неодноразово бралися за взірець передових на той час конституцій і конституційних актів держав Європи.

Після проголошення незалежності України в 1991 р. наука конституційного права стала однією з визначальних у системі національної юридичної науки. Вчені Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Інституту державного будівництва і місцевого самоврядування АПрН України, ряду вищих навчальних закладів України — Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого та інших — зробили значний внесок у розвиток науки конституційного права.

Конституційне право є багатоплановою категорією, воно розглядається в трьох аспектах: як галузь права в системі національного права, як наука і як навчальна дисципліна. Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є складовою частиною національної правової системи і виконує в ній досить важливі завдання. Ця галузь права, як і інші, є сукупністю правових норм, що встановлюються і охороняються державою. Але конституційне право відрізняється від інших галузей права насамперед специфікою тієї сфери суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані норми цієї галузі. Таким чином, ця галузь права як і інші, з одного боку, являє собою сукупність правових норм, що мають внутрішню єдність, загальні ознаки, а з другого — відрізняється від норм інших галузей права. Конституційне право України - - провідна галузь національної правової системи.

У науковій літературі є різні погляди на те, як називати цю галузь права — конституційним чи державним правом. Ця дискусія виникла на початку XVIII ст. між захисниками державного права як вираження необмеженої, монархічної влади держави і прибічниками конституційного права як демократичного обмеження державного свавілля з допомогою конституції. На сьогодні у багатьох країнах послуговуються терміном «державне право», проте перевага віддається іменуванню цієї основоположної галузі права як «конституційне право». На вибір терміна значною мірою впливають традиції слововживання. Так, англосаксонська правова система традиційно використовувала термін «конституційне право», тоді як для германської характерним є термін «державне право».

В умовах, коли Україна йде від етатистської держави, яка базується на пріоритеті держави над особою, до демократичної, правової, соціальної держави, від соціалізму до конституційного правління, більш прийнятним видається найменування «конституційне право», яке базується на тому, що всі суб'єкти державно-правових відносин діють у межах конституції і держава не повинна панувати над людиною. При цьому береться до уваги, що Конституція України є визначальним, основним джерелом цієї галузі права. Вважаємо, що провідну галузь права в правовій системі України слід іменувати конституційним правом. Це відповідає як світовій тенденції, так і сучасному етапу розвитку нашої держави і суспільства, прагненню побудувати в Україні демократичну, правову державу.

Предмет конституційного права України.як галузі права

Предмет і метод правового регулювання — найбільш суттєві підстави поділу системи права на галузі права. Кожна галузь права, в тому числі конституційне право України, об'єднує такі правові норми, які врегульовують особливий, якісно визначений вид суспільних відносин, що потребують нормативної регламентації. Предмет правового регулювання — головна підстава для розподілу юридичних норм за галузями права. Конституційне право має свій предмет правового регулювання, пов'язаний з регламентацією політико-правових відносин по реалізації державно-владних функцій, забезпеченню прав і свобод людини і громадянина. Специфіка предмета цієї галузі права проявляється в тому, що її норми регламентують відносини, які складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. Законодавство регулює базові відносини у цих сферах і його норми закріплюють насамперед основні принципи, що визначають устрій держави і суспільства. У них проявляються якісні характеристики держави: суверенітет, форма державного устрою, належність влади народові, політична, економічна, ідеологічна багатоманітність, суб'єкти державної влади, загальні основи функціонування політичної системи України, символи держави. Так, у першому розділі Конституції України «Загальні засади» містяться норми, що регулюють основоположні суспільні відносини, які визначають устрій держави і суспільства. З конституційного права починається формування всієї системи національного права, всіх його галузей. Світова практика свідчить, що жодна галузь національного права будь-якої країни не може розвиватись, якщо вона не має підґрунтя в конституційних принципах або нормах конституційного законодавства чи, тим більше, якщо суперечить їм.

Крім того, предметом конституційно-правового регулювання є відносини, які визначають належність до громадянства, принципи, що характеризують становище людини в суспільстві і державі, її основні права, свободи і обов'язки. Ці відносини найбільш концентровано регулюються в другому розділі Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Вони є основоположними для всіх соціальних зв'язків, які формують суспільство, визначають основи статусу людини в її суспільних зв'язках. Предметом конституційного регулювання є форми безпосередньої демократії, насамперед вибори, референдуми, система органів державної влади, основи їх функціонування, діяльність органів місцевого самоврядування, правовий статус органів законодавчої, виконавчої і судової влади, Конституційного Суду України, прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, порядок їх створення, компетенція, основні форми діяльності. До предмета регулювання конституційного права належать: територіальний устрій України, правовий статус Автономної Республіки Крим, символіка держави, основи правового статусу місцевого самоврядування.

Принципи конституційного права

Принципи конституційного права України (з фр. princeps, від лат. рrinsipium - початок, основа) - це керівні засади, ідеї ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права Україні мають ряд юридичних ознак, що дозволяють зрозуміти їх юридичні властивості, а саме: принципи конституційного права України є узагальненим і концентрованим вираженням конституційних ідеалів, тобто найвищих духовних (ідеологічних) цінностей, досягнення яких є основним стратегічним завданням конституційно-правового регулювання; принципи конституційного права України втілюють найважливіші ідеї конституційно-правової думки, виражені в теоріях, доктринах і вченнях видатних мислителів давнини і сучасності (Т. Джеферсона, С. Дністрянського, Дж. Лока, Ш. Л. Монтескье, Ж.-Ж. Руссо, Б. Франкліна та ін.); принципи конституційного права України визначають сутність і зміст, спрямованість І форми конституційно-правового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні принципи конституційного права - це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. До загальних принципів конституційного права України слід відносити принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності та ін.

Так, принцип публічності конституційного права України означає, що ця галузь права має своїм завданням передусім регулювання суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням публічної влади народом України та Українською державою. Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів конституційного права України. Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціального та культурного (духовного) характеру. Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов'язаних, насамперед, із здійсненням влади у суспільстві та державі. Принцип науковості конституційного права України полягає в належному теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби конституційної практики. Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку. Системність конституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права являють собою найбільш цілісну й комплексну правову систему. Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.

Спеціальні принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин.

Виходячи з системи основних інститутів національного конституційного права, слід розрізняти принципи основ конституційного ладу України; принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема принцип громадянства; принципи форм безпосередньої демократії; принципи організації та діяльності органів державної влади; принципи місцевого самоврядування; принципи конституційної юстиції, принципи основ національної безпеки й оборони України тощо.

Наприклад, інституту форм безпосередньої демократії України властиві такі принципи, як: принцип суверенності народу; принцип єдиновладдя народу; принцип повновладдя народу; принцип безпосереднього волевиявлення народу; принцип поєднання безпосередньої й представницької демократії; принцип пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії; принцип політичного плюралізму; принцип конституційності та законності; принцип загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип реальності безпосереднього народовладдя. Іншим основним інститутам конституційного права також притаманні власні системи принципів.

Виходячи з поділу конституційного права на матеріальне та процесуальне, поряд із матеріальними принципами конституційного права слід розрізняти принципи конституційного процесуального права України. Ю. М. Бисага та В. І. Чечерський виділяють такі принципи конституційного процесуального права України: принцип компетентності; принцип процесуальної економії, принцип кворуму і більшості під час прийняття колегіальних рішень, принцип пропорційності голосування, принцип можливості оскарження конституційної процедури, принцип процесуальної послідовності, принцип імперативності процедури, принцип недопустимості процесуальної аналогії та ін.

Особливості метода правового регулювання у конституційному праві.

Визначення методу конституційного регулювання не вичерпується встановленням способів правового впливу суб'єктів конституційного права на суспільні відносини. Важливо також встановлювати коло та статус таких суб'єктів, якими є народ, нація, особа тощо.

Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються характером і специфікою предмета регулювання.

1. За допомогою конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст та основні напрями розвитку суспільства. Роль цього регулювання полягає в тому, щоб об'єднати волю народу України в одне ціле, спрямувати народ на досягнення завдань і цілей, які стоять перед ним.

2. Максимально високий юридичний рівень - характерна особливість цього методу. Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що

виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати. Безпосереднє закріплення - визначальний метод галузі конституційного права України.

Конституційному праву властиві й інші методи встановлення і застосування правових норм.

Вибір методів залежить від того, які відносини регламентуються: загальні чи конкретні? При виникненні загальних відносин, правових станів застосовуються методи загального регламентування, установчі методи, методи декларацій, встановлення принципів, цілей і завдань організації і діяльності суб'єктів конституційного права.

Найбільшого поширення в конституційному праві (природно, після методу безпосереднього конституційного нормозакріплення) набули такі способи правового регулювання, як позитивні зобов'язання, дозвіл, заборона, регламентування структури тощо.

Характерно, що значна частина державно-правових відносин за своєю природою і змістом надзвичайно складні, комплексні. Тому їх регулювання здійснюється, як правило, не одним методом, а їх сукупністю. Це характерно, наприклад, для політичних і національно-державних відносин, відносин між особою і державою, представницькими, виконавчими і судовими органами.

3. У конституційному праві переважають методи імперативного, централізованого регулювання, при якому відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому. І це не випадково, оскільки об'єктом конституційного правового впливу є основоположні відносини владарювання (влади) народу України. Така імперативність відрізняє розглядувану галузь від інших галузей, де міра категоричності приписів може бути значно слабшою.

У зв'язку з цим поведінка суб'єктів конституційного права строго програмується, а їхні права чітко й однозначно визначені. Вони не можуть бути передані, наприклад, іноземним громадянам. Не можна й відмовитись від них.

Існують, правда, винятки із цього загального права, тобто коли відносини між суб'єктами конституційних відносин грунтуються на засадах рівності, паритетності. Так, відносини між місцевими радами різного рівня з приводу спільного проведення сесій, утворення господарських і управлінських структур на паритетних засадах є типовим прикладом рівноправних конституційних відносин.

4. Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер. В суспільстві є

багато відносин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються "вперше". Не випадково у цьому відношенні виняткова роль Конституції, яка встановлює основи конституційного ладу, принципи взаємовідносин особи й держави тощо. Саме таким методом встановлюються порядок формування органів державної влади, прийняття правових актів органів державної влади, конструкція правової системи тощо.

5. Метод конституційного регулювання має універсальний характер. Його дія в більшості випадків поширюється на всі сфери життєдіяльності, а норми інших галузей регламентують конкретні сторони суспільного життя.

Універсальність методу конституційного регулювання полягає і в тому, що його вплив поширюється практично на всі галузі системи національного права. Загальне регулювання, таким чином, набуває в певній площині рис конкретного, персоніфікованого регулювання.

6. Специфічною рисою методу, що розглядається, є поєднання безпосереднього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією всієї Конституції, її інститутів та окремих норм. Так, норми, що регулюють порядок обрання Президента України - це абсолютно визначені, конкретні правові норми. Водночас норми-принципи, норми, що закріплюють народовладдя, відповідальність суб'єктів конституційних відносин, наповнюють практично всі норми галузі, визначають їх основні структурні та функціональні характеристики.

7. Поєднання стабільності й динамізму - одна із специфічних ознак методу конституційного регулювання. З одного боку, Конституція - це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про "жорсткість" Конституції.

З іншого - Конституція не може не враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції - явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції. Це, природно, зумовлює особливості методів правового регулювання. Саме вони в практичній площині й розв'язують проблему узгодження сталості та динаміки суспільних відносин.

Таким чином, конституційний метод правового регулювання є однією із найважливіших кваліфікаційних ознак, які виокремлюють конституційне право в самостійну ланку всієї системи національного права України.

5. Функції конституційного права.

Сутність, зміст, соціальне науково-пізнавальне та навчальне призначеннянауки конституційного права розкривається в її функціях. Ці функціївизначаються насамперед її предметом. Серед них пріоритетною є політичнафункція, головне призначення якої — формування справжніх політичнихпереконань та орієнтацій. І це цілком закономірно, оскільки об'єктомнауки конституційного права є політичні відносини, політика, серцевиноюі сутністю якої є влада. Важливою є також методологічна функція, головний зміст та призначенняякої — спрямування, орієнтація інших галузей права. Ідеологічна функція науки конституційного права полягає в тому, що вонавивчає ідеї, духовні цінності у процесі здійснення народовладдя вУкраїні, реалізації Конституції (Основного Закону) України. Норми таінститути конституційного права справляють значний ідеологічний вплив навсі грані нашого життя, формують наш світогляд, певні поведінковістереотипи. Евристично-прогностична функція (Поняття “Евристика” - знаходжу, виниклоу стародавній Греції як метод навчання, що його заснував Сократ. Цетермін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов’язану зпошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, способах діяння)тут полягає у пошуках фундаментальних вирішень питань, які стоять переднаукою конституційного права, прогнозуванні й пошуках того прогресивногоі цінного, що має велике значення для майбутнього. Важлива також комунікативна функція науки конституційного права, якаполягає в роботі з інформацією і пов'язана з такими проблемами, якгласність у роботі державних органів, ознайомлення з роботою органіввлади й управління, формування правової свідомості та правової культури. Інтегративна (системотворча) функція полягає в тому, що наукаконституційного права допомагає загальній теорії держави і праваоб'єднувати всі юридичні науки в цілісну систему. І це природно, аджетакі поняття, як "суспільство", "держава", "влада", "місцевесамоврядування" тощо є ключовими для багатьох юридичних наук. Прикладна функція полягає в тому, що конституційне право орієнтуєдержавні органи, увесь механізм народовладдя в їх практичній діяльності.Саме тут підтверджується загальновідома істина: теорія перевіряєтьсяпрактикою.

6. Предмет конституційного права як галузі законодавства.

Конституційне право України як галузь права і зако­нодавства являє собою систему правових норм і норма­тивно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіаль­ним устроєм суспільства і держави. Через них забезпечу­ється організаційна та функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплю­ються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.

Отже, предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у проце­сі організації та здійснення публічної влади в Україні, дер­жавної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; ви­ступають як базові в політичній, економічній, духовній, соці­альній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституційного права України складають: відносини політичного характеру (на­приклад, форма правління, форма державного устрою); най­важливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту); відноси­ни, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складають­ся в процесі реалізації права народу України на самовизна­чення і пов'язані з державно-територіальним устроєм Украї­ни; відносини щодо організації та діяльності державного апа­рату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Особливості складу, структури і технології законодавства, регулюючого конституційно-правові відносини.

Конституційно – правові відносини – це суспільні відносини,врегульовані нормами конституційного права, змістом яких є юридичний зв'язок між його суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків,передбачених відповідною нормою конституційного права. За строком дії вони поділяються на постійні і тимчасові.

До постійних, наприклад, належать норми, що регулюють відносини громадянства, які припиняються зі смертю громадянина або його виходом з громадянства.

До тимчасових насамперед належать державно – правові відносини, пов’язані з організацією і проведенням референдумів,виборів, формування дільничних та окружних виборчих комісій. Слід виокремити також матеріальні і процесуальні. До перших належать власне права і обов’язки суб’єктів правовідносин, до других – процедура реалізації матеріальних норм. За цільовим призначенням розрізняють правоустановчі і правоохоронні конституційно – правові відносини.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є їх учасники, які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Вони повинні бути правоздатними,дієздатними та ділектоздатними.

Правоздатність – це здатність мати права і обов’язки. Дієздатність – це здатність своїми діями набувати прав та обов’язків. Деліктоздатність- це здатність нести відповідальність за вчинення правопорушення.
Суб’єктами є: народ України, населення відповідної адміністративно – територіальної одиниці (при проведення виборів,референдумів,реалізації інших форм прямого волевиявлення),Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим,Кабінет Міністрів України,Рада міністрів Автономної Республіки Крим,органи місцевого самоврядування,Президент України,суди,громадяни України,прокуратура,Конституційний Суд України та їн.
Об’єкти – це ті матеріальні або духовні блага з приводу яких учасники вступають до відносин. Об’єктами є: суверенітет народу, державний і національний суверенітет, територія, конституційний лад та його захист, людина, її права, свободи та обов’язки,власність,громадянство тощо.

Основним законом держави є Конституція України. Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті.

Оцінюючи структуру Конституції України, відзначимо, що вона являє собою системно-структурну цінність, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від їх функціонального навантаження.

За своєю суттю Конституція України характеризується як основний Закон, який виходить із загальнолюдських, загальнонародних інтересів і потреб. Це акт, котрий на найвищому рівні узаконює баланс інтересів усіх соціальних верств суспільства, наявних в ньому націй, етнічних груп.

Конституція України виходить із основних принципів класичного конституціоналізму. І це цілком зрозуміло: виявляючи повагу до загальновизнаних принципів міжнародного права, ми створюємо правові основи входження України у світове співтовариство.

Зовнішньополітична діяльність України, зазначається в Конституції, спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки.

Юридичні властивості виражають правову природу конституції і визначають її місце в правовій системі держави, в системі національного законодавства:

1) Конституція України є Основним Законом України;

2) Конституція України виступає юридичною базою поточної нормотворчості;

3) Конституція України характеризується пріоритетним становищем в системі національного права, тобто, юридичним верховенством;

4) норми Конституції України мають найбільш високу стабільність у порівнянні з іншими нормами права;

5) Конституція України характеризується прямою дією її норм;

6) Конституція України має особливий правовий захист з боку держави.

У першу чергу, Конституція України є Основним Законом держави. Сама назва «Основний закон» вказує про його особливе місце в системі законів, які схвалюються в державі, і його особливе значення в порівнянні з іншими правовими актами.

Конституція України виступає юридичною базою поточної нормотворчості. Конституція, по суті, є правовим організатором нормотворчої діяльності держави. Прийняття нової Конституції стає величезним стимулом для подальшого вдосконалення законодавства і розвитку нормотворчої роботи.

Наступною юридичною властивістю Конституції є її верховенство. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституція України і повинні відповідати їй.

До властивостей конституційних норм, а, отже, Конституції в цілому слід віднести найбільш високу стабільність їх у порівнянні з іншими нормами права. Це випливає з того, що конституційні норми закріплюють найбільш характерні риси порядків, властивих даному етапові розвитку держави. Вони діють доти, поки зберігаються ці характерні риси, тоді як інші нормативні акти регулюють більш детальні, мобільні відносини.

Говорячи про стабільність Конституції, слід відзначити і особливий порядок внесення до неї можливих змін і доповнень.

Поняття «пряма дія», як стверджується в літературі, стосується динамічного аспекту дії Конституції. Це поняття стосується змістовної характеристики прямої дії і в цьому випадку згадується поряд з такою юридичною властивістю, як найвища юридична сила. Застосування «прямої дії» конституційно-правових норм є обов'язковим для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин.

Підвищений ступінь охорони Конституції забезпечується нормами, зазначеними в приписах самої Конституції, охороняється приписами всіх галузей права, всіма органами де

Законами України відповідно до нижче вказанних статей Конституції України визначаються

Дата добавления: 2015-10-28