Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття та загальна характеристика договорів спрямованих на виконання робіт

Читайте также:
  1. IОсновні поняття
  2. V. Загальна характеристика відходів, що видаляються
  3. А) Характеристика методів візуалізації сечової системи, показання до застосування, їх можливості та обмеження.
  4. А. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА И ТИПЫ ПРЕДИКАТИВНЫХ СЛОВОСОЧЕТАНИЙ
  5. А. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА И ТИПЫ СОЧИНИТЕЛЬНЫХ СЛОВОСОЧЕТАНИЙ
  6. А.4 Ресурсне забезпечення виконання протоколу
  7. АНАЛИТИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ЖИРОВ

Договори підряду належать до договорів про виконання робіт, предметом яких є їх результат. Зважаючи на це, доцільно одразу виокремити ці’договори із суміжних договорів (наприклад, трудового договору (контракту). 1.Договору підряду Згідно зі ст. 837 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплати ти виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. 3. Будівельного підряду. Згідно зі ст. 875 ЦК за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх .4.Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт. Згідно зі ст. 887 ЦК за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. 5. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Згідно зі ст. 892 Ц К за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

 

23.Поняття договору підряду. Суттєві умови договору підряду. Права та обов’язки сторін за договором підряду. 1. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. 2. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. 3. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. 4. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів. 1. Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником — як замовник.2. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов´язків за договором підряду, а перед замовником — за порушення субпідрядником свого обов´язку.

 

24. Поняття та загальна характеристика договорів про надання послуги. Згідно зі ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.Сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець.Предметом договору, що розглядається, є надання послуг різного роду за завданням замовника.Послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.Замовник зобов'язується оплатити послугу, що була надана. Оплатний характер послуги зумовлений, насамперед, наявністю прямої на це вказівки у визначенні договору про надання послуг. Стаття 905 ЦК відносить вирішення питання щодо строку договору про надання послуг на розсуд сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.Договір про надання послуги є консенсуальним двостороннім договором, може мати як оплатний так і безоплатний характер. 1. договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Згідно зі ст. 909 ЦК (ст. 307 ГК) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. 2. договору транспортного експедирування Згідно зі ст. 929 ЦК за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. 3. договору зберігання Згідно зі ст. 936 ЦК за договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. 4. Договір страхування. Згідно зі ст. 979 ЦК за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

 

25.Поняття та види договорів перевезення Зміст договору Сторони іх права та обов’язки Відповідальність сторін за договором перевезенняДоговір перевезення - це угода між відправником і перевізником, у відповідність з яким перевізник зобов'язується доставити вантаж у встановлене місце і час за винагороду, а відправник зобов'язується надати вантаж і оплатити послуги перевізника. Договір перевезення - цивільно-правова угода. Сторони - відправник і перевізник. Відправником м.б. будь-яка особа, яка має право розпоряджатися вантажем (покупець, посередник і тд) Види: Договір перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти, Договір чартеру (фрахтування) За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам., Договір найму (оренди) транспортного засобу Договір транспортного експедирування- За цим договором одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Сторони договору транспортного експедирування можуть визначити вид транспорту і маршрут, за яким буде здійснено перевезення вантажу. за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Предметом цих договорів є перевезення вантажу, пасажирів, їх багажу та пошти.Сторонами договору перевезення вантажів є відправник і перевізник вантажу. Сторонами договору перевезення пасажирів та їх багажу є перевізник і пасажир (група пасажирів).Вантаж, пасажир та його багаж повинні бути доставлені перевізником до пункту призначення. Стаття 921. Відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу 1. Перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).2. Перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

 

26. Поняття страхування основні страхові поняття Страхові правовідносини Права та обов’язки сторін за договором страхування. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України "Про страхування") Страховий поліс - документ встановленого зразка, який видається страховиком страхувальнику (застрахованому). засвідчує укладений договір страхування і містить усі його умови. Страхова оцінка - критерій оцінки страхового ризику. Страхова премія - оплачений страховий інтерес; плата за страховий ризик у грошовій формі Термін страхування - часовий інтервал, протягом якого застраховані об'єкти страхування Предметом договору страхування, відповідно до ст. 980 ЦК, можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:-життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);-володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); Обов'язками страховика згідно зі ст. 988 1ДК. є:-ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів дія своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові. страхові правовідносини — це страхові відносини, які врегульовані нормами страхового права, становлять органічну єдність правової форми та змісту, виникають, змінюються, діють та припиняються на підставі норм страхового права і визначаються суб'єктивними правами та юридичними обов'язками страхувальника (застрахованої особи, вигодонабувача) і страховика

27. Кредитний договір поняття, зміст, порадок укладання, суттєві умови.Згідно зі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками. Сторонами кредитного договору є позичальник і кредитодавець. Номінально позичальником може бути будь-яка юридична або фізична особа, в тому числі суб'єкт підприємницької діяльності. Згідно зі ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

38. Мора́льна шко́да — втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 № 4).Моральна шкода полягає:у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я[1];у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р.).

Розмір моральної шкоди визначається судом незалежно від майнової шкоди.

Ст. 23 цивільного кодексу: Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

 

39.За загальним правилом, шкоду, що завдано працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, відшкодовує юридична чи фізична особа, з якою цей працівник перебував у трудових відносинах (ч.1 ст.1172). Особливість цього делікту полягає, насамперед, у тому, що особа має вчинити протиправне діяння лише за таких умов: • якщо між нею та відповідною юридичною чи фізичною особою є трудові (службові) правовідносини, що визначено трудовим договором (контрактом), наказом про прийняття на службу, про переведення на тимчасову роботу в певну організацію, актом обрання на виборну посаду, а також наказами керівного органу, або ж рішенням суду та іншими юридичними актами; • якщо шкоди завдано безпосередньо під час виконання трудових (службових) обов'язків, тобто коли особа здійснює обумовлену трудовим договором (контрактом), іншим локальним чи адміністративним актом роботу, як правило, на території юридичної чи фізичної особи протягом робочого часу. Окрім цих ознак, до складу протиправного діяння за цим деліктом можуть належати: • наявність цивільних правовідносин підряду, за яких працівник діє за дорученням замовника; • наявність правовідносин участі (членства) в підприємницьких товариствах, за яких учасник здійснює підприємницьку чи іншу діяльність від імені товариства. Вина відповідальних осіб полягає в тому, що оскільки всі дії працівників (службовців) та інших осіб, якщо їх вчинено на виконання певних трудових (службових) та інших обов'язків, юридично прирівнюються до дій юридичної, фізичної особи та інших зобов'язаних суб'єктів, то і вину безпосереднього заподіювача шкоди, який перебуває у відповідних відносинах з юридичною, фізичною чи іншою уповноваженою особою має бути визнано виною останніх. Відшкодувавши завдану працівником (службовцем) чи іншою особою шкоду, фізична чи юридична особа, а також інші суб'єкти відповідальності мають право зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача, з вини якого було завдано шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не передбачено законом.

 

40. Стаття 1176. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду1. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.2. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.3. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.4. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.5. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.6. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних пітавах.7. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

 

41. Стаття 1187. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки1. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.2. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.3. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.4. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.5. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

 

42. Стаття 1179. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою1. Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.2. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.3. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди. Стаття 1184. Відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою1. Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.2. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

 

43.У разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, відшкодування, за загальним правилом, відбувається за такою формулою: Ршз = З + ДВ + МШ, де Ршз - розмір шкоди, що завдано здоров'ю; З - заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; ДВ - додаткові витрати; МШ - моральна шкода. Певні особливості має визначення втраченого заробітку (доходу), який завдано внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я малолітнього або неповнолітнього. В цьому разі, якщо потерпілий не мав заробітку, то після досягнення малолітнім потерпілим 14 років (учнем - 18 років), він має право вимагати відшкодування шкоди, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати (ч.1 ст. 1199). У разі, якщо шкоду завдано смертю, то відшкодування відбувається за такою формулою: Ршс = (Сз x n) / (n + 1) + ВП + МШ, де Ршс - розмір шкоди, що завдано внаслідок смерті особи; Сз - середньомісячний заробіток; n - кількість осіб, які перебували на утриманні померлого та мають право на відшкодування шкоди, що завдано його смертю; ВП - витрати на поховання; МШ - моральна шкода. Право на відшкодування шкоди, що завдано смертю особи, мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ч. 1 ст. 1200 ЦК). Cукупний розмір відшкодування не може бути зменшено навіть у разі, якщо заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч.

3 ст.1193). І лише залежно від матеріального становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, яку завдано фізичною особою (ч.4 ст.1193).

 

44.За зобов'язанням із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи особа, яка вчинила дії, спрямовані на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, майна іншої фізичної або юридичної особи, без відповідних повноважень має право на відшкодування завданої їй шкоди у повному обсязі. Правове регулювання здійснюється гл. 80 ЦК. Законодавець розрізняє такі випадки виникнення зобов'язання: - із рятування здоров'я та життя фізичної особи; - із рятування майна фізичної або юридичної особи. Підставами виникнення зобов'язання із рятування майна фізичної особи або юридичної особи (іншої особи) є: наявність реальної загрози для майна іншої особи; відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо майна іншої особи дії; спрямованість дій на рятування майна іншої особи; майно повинно мати істотну цінність, яка визначається угодою сторін, актами законодавства, адміністративними актами тощо; виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи. Законодавець розрізняє два види шкоди, завданої особі внаслідок вчинення нею рятувальних дій щодо майна іншої особи без відповідних повноважень: а) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; б) шкода, завдана майну фізичної особи. Якщо шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, то її відшкодовує держава в повному обсязі (ч.1 ст.1162 ЦК).

 

45.За зобов'язанням із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (ч.1 ст.1212 ЦК). Правове регулювання здійснюється гл.83 ЦК. Підставами виникнення зобов'язання може бути: - набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; - підстава, на якій було набуто майно, згодом зникла. Причому не має значення, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Суб'єктами зобов'язання є особа, яка безпідставно набула або зберегла майно (боржник), та особа, яка має право одержати від боржника безпідставно набуте або збережене майно (кредитор). Об'єктом зобов'язання є дії безпідставно збагаченого боржника щодо повернення потерпілому (кредитору) безпідставно набутого або збереженого. Законодавець розрізняє такі види зобов'язань із безпідставного збагачення: 1) зобов'язання із безпідставного набуття майна, тобто майно набувача збільшується, а майно потерпілого зменшується (помилкове повторне виконання зобов'язань, помилкова поставка товарів на адресу неналежного набувача, оплата рахунку за послугу, яку фактично не отримали, збільшення майна внаслідок стихійного лиха, повернення позикових коштів не тому кредиторові тощо); 2) зобов'язання із безпідставного збереження майна, тобто збереження майна з боку набувача і зменшення або незбільшення майна з боку потерпілого (несплата послуг, якими фактично скористався набувач, виконання зобов'язання замість третіх осіб, несплата набувачем коштів потерпілому за користування майном, яке взяв потерпілий в оренду тощо).

 

 

46.Виходячи з юридичної природи обіцянки винагороди, потрібно зазначити, що особа, яка виступила з публічним обіцянням винагороди, має право змінити завдання та умови її надання (п. 1 ст. 1147 ЦК України). Але такі зміни несуть негативні наслідки (право на відшкодування збитків та понесених витрат) для особи, що обіцяє винагороду (пп. 2-3 ст. 1147 ЦК України). Така позиція законодавця значно розширює засоби захисту суб'єктів-виконавців певного завдання, що вступають у зазначеніправовідносини, з іншої сторони, це стимулює осіб, що обіцяють винагороду, дотримуватись передбачених законом правил виконання зобов'язання.Слід відзначити, що подані правові умови змінили юридичну природу зобов'язань, що виникають у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди, так як в теорії радянськогоцивільного права зміна будь-яких умов не допускалась. Неврегульованим також залишається питання щодо вимог, які ставляться до сповіщення про зміну завдання та умов надання винагороди, що може породити неоднозначність такого тлумачення та виникнення суперечностей, наприклад, якщо публічна обіцянка винагороди була зроблена через газету, чи можна змінити умови шляхом сповіщення в іншій формі тощоУ разі виконання завдання і передавання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. Якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою. Якщо таке завдання виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.Слід зазначити, що у разі відсутності публічної обіцянки винагороди за знахідку речі, особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі. Якщо ж власник публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки (ст. 339 ЦК України).

 

47. Стаття 1216. Поняття спадкування1. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Стаття 1217. Види спадкування1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Стаття 1220. Відкриття спадщини1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб. Стаття 1223. Право на спадкування1. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу.3. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Стаття 1233. Поняття заповіту1. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Стаття 1234. Право на заповіт1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Стаття 1258. Черговість спадкування за законом1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

 

 

58. Спадкування за заповітом загальна характеристика. Заповіт-юридична характеристика. Вимоги до заповіту Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Стаття 1234. Право на заповіт1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку ообу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

 

59Види заповідальних розпоряджень Заповідальний відказПідпризначенняВстановлення сервітуту

60.Заповіт з умовою.Стаття 1242. Заповіт з умовою1. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. 2. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.3. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.

61.Заповідальний відказ, встановлення сервітуту та покладенняСтаття 1237. Право заповідача на заповідальний відказ1. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ.2. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Стаття 1238. Предмет заповідального відказу 1. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.2. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.3. Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.4. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини. Стаття 1239. Втрата чинності заповідальним відказом 1. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

62.Заповідальний відказ, предмет заповідального відказу Предмет заповідального відказу1. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.2. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.3. Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.4. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

63.Підпризначення та спадкування частки, що не охоплюється заповітомСтаття 1244. Підпризначення спадкоємця1. Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (стаття 1242 цього Кодексу).2. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, визначена у статті 1222 цього Кодексу. Стаття 1245. Спадкування частини спадщини, що не охоплена заповітом1. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

64.Загальні вимоги до форми заповіту. Посвідчення заповітуСтаття 1247. Загальні вимоги до форми заповіту1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.4. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Стаття 1248. Посвідчення заповіту нотаріусом1. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.2. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Стаття 1249. Посвідчення нотаріусом секретних заповітів1. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.2. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача.Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Стаття 1251. Посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування1. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Стаття 1253. Посвідчення заповіту при свідках1. На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.2. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.3. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.4. Свідками не можуть бути:1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;2) спадкоємці за заповітом;3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.5. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.6. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

65.Недійсність заповітуСтаття 1257. Недійсність заповіту1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

67.Обов’язкова частка у спадщиніСтаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.2. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

68.Спадкування за заповітом загальна характеристика. 59 Заповіт-юридична характеристика. Вимоги до заповіту Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Стаття 1234. Право на заповіт1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах. Стаття 1236. Право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом1. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.2. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.3. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.4. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

69.Обов’язкова частка у спадщиніСтаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.2. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

 


Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 227 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Організаційно-економічна характеристика підприємства| Компенсація реактивної потужності

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.024 сек.)