Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ВИСНОВКИ ДЛЯ ЗАХОДУ

Читайте также:
  1. ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
  2. Висновки і пропозиції
  3. Висновки по курсовій роботі
  4. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
  5. ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….
  6. Обмеження перешкод на ЗПС для неточного заходу на посадку

У даній статті аж ніяк не стверджується, що цивілізаційна ідентичність замінить всі інші форми ідентичності, що нації-держави зникнуть, кожна цивілізація стане політично єдиною й цілісною, а конфлікти й боротьба між різними групами усередині цивілізацій припиняться. Я лише висуваю гіпотезу про те, що 1) протиріччя між цивілізаціями важливі й реальні; 2) цивілізаційна самосвідомість зростає; 3) конфлікт між цивілізаціями прийде на зміну ідеологічним і іншим формам конфліктів як переважна форма глобального конфлікту; 4) міжнародні відносини, що історично були грою в рамках західної цивілізації, будуть усе більше девестернізуватися й перетворюватися в гру, де незахідні цивілізації стануть виступати не як пасивні об'єкти, а як активні діючі особи; 5) ефективні міжнародні інститути в області політики, економіки й безпеки будуть складатися скоріше усередині цивілізацій, чим між ними; 6) конфлікти між групами, що відносяться до різних цивілізацій, будуть більш часті, затяжні й кровопролитні, чим конфлікти усередині однієї цивілізації; 7) збройні конфлікти між групами, що належать до різних цивілізацій, стануть найбільш імовірним і небезпечним джерелом напруженості, потенційним джерелом світових воєн; 8) головними осями міжнародної політики стануть відносини між Заходом і іншим світом; 9) політичні еліти деяких розколотих незахідних країн постараються включити їх у число західних, але в більшості випадків їм доведеться зіштовхнутися із серйозними перешкодами; 10) у найближчому майбутньому основним вогнищем конфліктів будуть взаємини між Заходом і близькими ісламсько-конфуціанськими країнами.

Це не обґрунтування бажаності конфлікту між цивілізаціями, а можлива картина майбутнього. Але якщо моя гіпотеза переконлива, необхідно задуматися про те, що це означає для західної політики. Тут варто провести чітке розходження між короткостроковим зиском й довгостроковим урегулюванням. Якщо виходити з позицій короткострокової вигоди, інтереси Заходу явно вимагають: 1) зміцнення співробітництва і єдності в рамках власної цивілізації, насамперед між Європою й Північною Америкою; 2)інтеграції до складу Заходу країн Східної Європи й Латинської Америки, чия культура близька до західного; 3)підтримки й розширення співробітництва з Росією і Японією; 4)запобігання, розростання локальних міжцивілізаційних конфліктів у повномаштабні війни між цивілізаціями; 5) обмеження росту військової моці конфуціанських і ісламських країн; 6) уповільнення скорочення військової моці Заходу й збереження його військової переваги в Східній і Південно-Західній Азії; 7) використання конфліктів і розбіжностей між конфуціанськими й ісламськими країнами; 8) підтримки представників інших цивілізацій, що симпатизують західним цінностям й інтересам; 9) зміцнення міжнародних інститутів, що відбивають і легітимізують західні інтереси й цінності, і залучення до участі в цих інститутах незахідних країн.



У довгостроковій же перспективі треба орієнтуватися на інші критерії. Західна цивілізація є одночасно й західною, і сучасною. Незахідні цивілізації спробували стати сучасними, не стаючи західними. Але дотепер лише Японії вдалося домогтися в цьому повного успіху. Незахідні цивілізації й надалі не залишать своїх спроб знайти багатство, технологію, кваліфікацію, устаткування, озброєння - все те, що входить у поняття "бути сучасним". Але в той же час вони постараються сполучити модернізацію зі своїми традиційними цінностями й культурою. Їх економічна й військова могутність буде зростати, відставання від Заходу скорочуватися. Заходу усе більше й більше прийдеться зважати на ці цивілізації, близькими по своїй моці, але досить відмінними по своїх цінностях і інтересам. Це зажадає підтримки його потенціалу на рівні, що буде забезпечувати захист інтересів Заходу у відносинах з іншими цивілізаціями. Але від Заходу буде потрібно й більш глибоке розуміння фундаментальних релігійних і філософських основ цих цивілізацій. Він повинен буде зрозуміти, як люди цих цивілізацій уявляють собі власні інтереси. Необхідно буде знайти елементи подібності між західною й іншою цивілізаціями. Тому що в доступному для огляду майбутньому не склалося єдиної універсальної цивілізації. Навпроти, світ буде складатися з несхожих один на одного цивілізацій, і кожна з них буде змушена вчитися співіснувати з усіма іншими.

Загрузка...

 

С. Гантінгтон. Зіткнення цивілізацій // Полис, – №1. – 1994. – С.33-49.


Маркс, Карл

(1818 – 1883)

Німецький мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. Маркс розробив власний метод – матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення – матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип – вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності і боротьбі класів як носіїв цих відносин.

“ДО КРИТИКИ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ”

ПЕРЕДМОВА

 

Я розглядаю систему буржуазної економіки в такому порядку: капітал, земельна власність, наймана праця, держава, зовнішня торгівля, світовий ринок. Під першими трьома рубриками я досліджую економічні умови життя трьох великих класів, на які розпадається сучасне буржуазне суспільство; взаємний зв'язок трьох інших рубрик очевидний. Перший відділ першої книги, яка трактує про капітал, складається з таких розділів: 1) товар, 2) гроші, або простий обіг, 3) капітал взагалі. Перші два розділи становлять зміст цього випуску. Весь матеріал лежить передо мною в формі монографій, які були написані з великими перервами в різні періоди не для друку, а для з’ясування питань самому собі; послідовне опрацювання цих монографій за вказаним планом залежатиме від зовнішніх обставин.

Загальний вступ, який я був накидав, я опускаю, бо після ґрунтовнішого обміркування вирішив, що всяке передхоплення висновків, які ще тільки треба довести, може перешкодити, а читач, який взагалі захоче йти за мною, повинен зважитися переходити від часткового до загального. Проте деякі зауваження про хід моїх власних політико-економічних занять здаються мені тут доречними.

Моїм спеціальним предметом була юриспруденція, яку, однак, я вивчав тільки як підпорядковану дисципліну поряд з філософією і історією. В 1842 – І843 рр. мені як редакторові “Rheinische Zeitung” довелося вперше висловлюватися про так звані матеріальні інтереси, і це поставило мене в скрутне становище. Обговорення в рейнськомуландтагу питань пророзкрадання лісу і дроблення земельної власності, офіціальна полеміка, в яку пан фон Шапер, тодішній обер-президент Рейнської провінції, вступив з ”Rheinische Zeitung” відносно становища мозельських селян, нарешті, дебати про свободу торгівлі і протекційні мита дали перші поштовхи моїм заняттям економічними питаннями. З другого боку, в цей час, коли добре бажання ”йти вперед” набагато переважало знання предмета, в ”Rheinische Zeitung” почувся відгомін французького соціалізму і комунізму з слабим філософським забарвленням. Я висловився проти цього дилетантства, але разом з тим у полеміці з аугсбурзькою ”Allgemeine Zeitung” відверто признався, що мої тодішні знання не дозволяли мені зважитись на якесь судження про самий зміст французьких напрямів. З тим більшою охотою я скористався ілюзією керівників ”Rheinische Zeitung”, які сподівались більш поміркованою позицією добитися скасування винесеного їй смертного вироку, щоб піти з громадської арени в учбову кімнату.

Перша праця, яку я розпочав для розв’язання сумнівів, що опанували мене, був критичний розбір гегелівської філософії права; вступ до цієї праці з’явився в 1844 р. у видаваному в Парижі ”Deutsch-Französische Jahrbücher”. (Мої дослідження привели мене до того результату, і що правові відносини, так само як і форми держави, не можуть бути пояснені ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, що, навпаки, вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах, сукупність яких Гегель, за прикладом англійських і французьких письменників XVIII століття, називає “громадянським суспільством”, і що анатомію громадянського суспільства слід шукати в політичній економії. Розпочате мною в Парижі вивчення цієї останньої я продовжував у Брюсселі, куди я переселився внаслідок наказу пана Гізо про моє вислання з Парижа. Загальний результат, до якого я прийшов і який став потім провідною ниткою в моїх дальших дослідженнях, може бути коротко сформульований так. В суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні, необхідні, від їх волі не залежні відносини – виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична й політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість.

На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами, або – що є тільки юридичним виразом останніх – з відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх окови. Тоді настає епоха соціальної революції. Із зміною економічної основи більш або менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При розгляді таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з природно-науковою точністю констатований переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських, коротше – від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його розв’язання. Як про окрему людину не можна судити на підставі того, що самі вона про себе думає, так само не можна судити про подібну епоху перевороту по її свідомості. Навпаки, цю свідомість треба пояснити з суперечностей матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами. Ні одна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинутися всі продуктивні сили, для яких вона дав досить простору, і нові більш високі виробничі відносини ніколи не появляються раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого старого суспільства. Через це людство ставить Собі завжди тільки такі завдання, які воно може розв’язати, бо при ближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає тільки тоді, коли матеріальні умови його розв’язання вже є наявними, або принаймні перебувають в процесі становлення. В загальних рисах, азіатський, античний, феодальний і сучасний, буржуазний, способи виробництва менша означити, як прогресивні епохи економічної суспільної формації. (Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва, антагоністичною не в розумінні індивідуального антагонізму, а в розумінні антагонізму, який виростає з суспільних умов життя індивідуумів; але продуктивні сили, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства, створюють разом з тим матеріальні умови для розв’язання цього антагонізму. Через це буржуазною суспільного формацією завершується передісторія людського суспільства.

Фрідріх Енгельс, з яким я з часу появи його геніальних начерків до критики економічних категорій (в “Deutsch-Französische Jahrbücher”) підтримував постійний листовний обмін думками, прийшов іншим шляхом до того самого результату, що і я (пор. його ”Становище робітничого класу в Англії”); і коли весною 1845 р. він також оселився в Брюсселі, ми вирішили спільно розробити наші погляди на протилежність ідеологічним поглядам німецької філософії, по суті звести рахунки з нашою колишньою філософською совістю. Цей намір був здійснений у формі критики післягегелівської філософії. Рукопис – два товсті томи у восьму частину аркуша – давно вже прибув на місцевидання у Вестфалію, коли нас повідомили, що нові обставини роблять його надрукування неможливим. Ми з тим більшою охотою полишили рукопис гризущій критиці мишей, що наша головна мета – з’ясування справи самим собі – була досягнута. З окремих праць, в яких ми в той час з того чи іншого боку виклали наші погляди публіці, я згадаю тільки написаний разом Енгельсом і мною “Маніфест Комуністичної партії” і опубліковану мною “Промову про свободу торгівлі”. Вирішальні пункти наших поглядів були вперше науково викладені, хоч тільки в полемічній формі, в моїй праці “Злиденність філософії”, випущеній в 1847 р. і спрямованій проти Прудона. Лютнева революція і, в зв’язку з нею, насильне вислання мене з Бельгії припинили друкування написаного німецького мовою твору про “Найману працю”, в якому я зібрав лекції, читані мною в Німецькому робітничому товаристві в Брюсселі.

Видання “Neue Rheinische Zeitung” в 1848 і 1849 рр. і дальші події перервали мої економічні заняття, які я зміг відновити тільки в 1850 р. в Лондоні. Величезний матеріал з історії політичної економії, зібраний у Британському музеї, та обставина, що Лондон являє собою зручний спостережний пункт для вивчення буржуазного суспільства, нарешті, нова стадія розвитку, в яку останнє, здавалося, вступило з відкриттям каліфорнійського і австралійського золота, – все це спонукало мене взятися за вивчення предмета з початку і критично переробити новий матеріал. Ці заняття приводили, почасти самі собою, до питань, які на перший погляд зовсім не стосувалися предмета, але на яких я повинен був спинятися більш-менш тривалий час. Але особливо скорочувався час, що був у моєму розпорядженні, через настійну потребу працювати заради хліба насущного. Моє тепер вже восьмирічне співробітництво в “New-York Daily Tribüne”, першій англо-американській газеті (власне газетні кореспонденції я пишу тільки як виняток), робило необхідним надзвичайно часті перерви в моїх наукових заняттях. Проте статті про видатні економічні події в Англії і на континенті становили настільки значну частину моєї роботи для газети, що я змушений був познайомитися з практичними деталями, які лежать за межами власне науки політичної економії.

Ці замітки про хід моїх занять в галузі політичної економії повинні тільки показати, що мої погляди, хоч би як про них судили і хоч би як мало вони узгоджувались з егоїстичними передсудами пануючих класів, становлять результат сумлінних, і довголітніх досліджень. А при вході в науку, як і при вході в пекло, мусить бути виставлена вимога:

“Qui si convien lasciare ogni sospetto;

Ogni vilta convien ehe qui sia morta”.

 

Лондон, січень 1859 p. Карл Маркс

 

можна розглядати їв тій точці його розвитку, де процес досягає повної зрілості, своєї класичної форми.

Карл Маркс. До критики політичної економії. Передмова. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-вид. – К. Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1963. – Т. 13, с. 5 – 9.


Белл, Даніел

( нар. 1919 р. )

Американський соціолог, філософ. Один із провідних теоретиків сцієнтистсько – технократичного напряму у суспільствознавстві. Белл першим констатував факт введення терміна “кінець ідеології” (1946) французьким філософом Камю , який вважав ідеологію “формою обману”. Сам Белл “кінець ідеології” тлумачив як знесилення старих ідеологій та визнання факту “жадання нових”. Розробляючи теорію постіндустріального суспільства, Белл спирається на принцип плюралізму, зокрема у царині “дослідницьких призм”, “концептуальних схем” та ін. Серед характерних суперечностей постіндустріального суспільства вирізняє провідну – між культурою та економікою. Визначальним принципом культури на стадії постіндустріального суспільства Белл вважає самореалізацію спільноти (а не окремого індивіда).

 

ПРИХІД ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА.

Вступ

Ця книга - про соціальне передбачення. Але чи можна передбачати майбутнє? Поставлене питання вводить в оману. Зробити це неможливо, хоча б на тій логічній підставі, що «майбутнього» просто немає. Використовувати термін таким чином — значить уречевлювати його, припускаючи, що така сутність є реальністю. Майбутнє є співвідносним терміном. Можна обговорювати лише майбутнє чогось визначеного. Дана робота присвячена майбутньому розвинених індустріальних суспільств.

Передбачення відрізняється від провіщення. Хоча це розрізнення й довільне, його слід визначити. Провіщення, звичайно, мають справу з подіями — хто переможе на виборах, вступить чи країна у війну, хто виграє її, яким буде новий винахід; вони зосереджені на рішеннях. Однак, подібні провіщення, хоча вони можливі, не можуть бути формалізовані, тобто підпорядковані певним правилам. Провіщення - є нелегкою справою. Події визначаються перетином соцільних векторів (інтересів, сил, тисків тощо). Хоча в якійсь мірі і можливо дати окрему оцінку силі кожного з цих векторів, виникатиме потреба в «соціальній фізиці», щоб передбачити точні точки перетину, де рішенння і сили зустрінуться, породжуючи не тільки саму подію, а, що набагато істотніше, її наслідок. Тому провіщення (і кремлелогія є добрим прикладом) залежать головним чином від знання ситуації із середини і подаються висновками, котрі походять з тривалого спостереження за розвитком подій.

Передбачення можливе там, де існує упорядкованість і повторюваність явищ (що трапляється рідко), або там, де мають місце усталені тенденції, напрямок яких, якщо і не точні траєкторії, можна окреслити з допомогою статистичних часових рядів чи сформульовати у вигляді історичних тенденцій. Природньо, що і в цьому випадку ми маємо справу з імовірностями і сукупністю можливих проекцій. Але і обмеженості передбачення також очевидні. Чим далі з плином часу відходить прогноз, тим більшим стає масштаб помилок, оскільки розширюється розмах відхилень. Найважливіше те, що у вирішальні моменти ці тенденції стають предметом вибору (у сучасному світі все частіше має місце свідоме втручання з боку влади), і рішення (прискорити, повернути чи змінити тенденцію) може являти собою результат політичного втручання, здатного стати поворотним пунктом в історії країни чи організації.

Інакше: передбачення можливе тільки тоді, коли є засади припустити високу міру раціональності в діях впливових на події людей – оцінка ними витрат і обмежень, прийняття певних правил гри, згоду підкорятися їм, бажання бути послідовними. Тому, навіть тоді, коли виникає конфлікт, його можна залагодити за допомогою переговорів і поступок, якщо відомі перелік прийнятних витрат і пріоритети кожної зі сторін. Але в багатьох соціальних ситуаціях — і особливо в політиці — на карту ставляться привілеї й передсуди, а міра раціональності або послідовності низька.

Яка тоді ж користь від передбачень? Хоча вони не можуть провіщати результат, вони здатні вказати на обмеження або межі, в рамках яких політичні рішення можуть бути ефективними. Віддамо належне прагненню людей визначати свою історію, це стає певним здобутком в самосвідомості суспільства.

Існує дуже багато різних способів передбачення. Соціальне передбачення відрізняється від інших за своїми масштабами і методами. Найістотніша відмінність полягає в тому, що соціологічні змінні, звичайно, є незалежними або екзогенними, котрі справляють вплив на поведінку інших змінних. При цьому, будучи найбільш глобальними — і, скоріше всього, найбільш сильними у порівнянні з іншими сферами передбачення, — вони є найменш визначеними.

Побіжний огляд цих різноманітних способів передбачення проілюструє проблему.

Технологічне передбачення має справу з темпами змін і з комбінаціями факторів в межах класів подій. Як неможливо провіщати події, так само неможливо провіщати і конкретні винаходи. Однак можна передбачати необхідні наступні кроки в ланцюжку змін у межах замкненої системи. Існує можливість передбачити тенденції у світі швидкостей — важливого чинника в сфері транспорту — від реактивних до надзвукових швидкостей; можна використати комп'ютерну пам'ять, екстраполювати на наступний рівень здатностей і включити їх в «обгинаючі криві». Такі побудови здійсненні завдяки тому, що технологія має конечні параметри, визначені фізичними обмеженнями. Так, максимальна швидкість на землі дорівнює 16 000 миль на годину; вищі швидкості досягаються на орбіті. В комп'ютері швидкості обрахунку обмежені характером передавальних обладнань: спочатку це були вакуумні лампи, потім транзистори, а тепер інтегральні схеми. Теоретично можна встановити типи матеріалів (нові межі міцності або ваги) або процесів (наприклад, мініатюризація), необхідних для досягнення наступного рівня швидкості чи потужності. Потім розпочинається освоєння подібних матеріалів або процесів. Але це, однак, справа економіки — вартість досліджень, визначення можливої вигоди, об’єм інвестицій, уже вкладених в існуючі технології, масштаб ринку для нової продукції тощо. А це вже виходить за межі технологічної системи.

Демографічне передбачення — а статистика народонаселення є основою економічного і соціального аналізу — являє собою чудернацьку суміш невизначеності і модифікованої замкненої системи. Число дітей, що народились у будь-який окремий відтинок часу, залежить від змін в системі цінностей, економічних коливань і інших факторів. Маючи дані про кількість народжених, ми можемо на базі актуарних (тобто статичних) таблиць з високою мірою ймовірності провіщати, скільки із них виживе, і розрахувати темпи зменшення цієї когорти протягом певного відрізку часу. Виходячи з цього, можна визначити потреби в освіті, охороні здоров'я тощо. Але початкові рішення є невизначеними і мають соціологічний характер.

Існує три типи економічного передбачення. Перший - є простим вивченням ринку, заснований на даних про прибуток, склад сім’ї і передбачених потребах, що використовуються фірмами для оцінки потенційного попиту, визначення об’ємів товарних запасів і прийняття рішення про випуск нової продукції. Другий і найбільш стандартизований тип полягає у створенні часових послідовностей макрозмінних — показників оптових і споживацьких цін, об’ємів промислової продукції, продуктивності в сільському господарстві, обсягу незайнятості й сотні інших пунктів, — котрі слугують індикаторами ділової активності і по сукупності яких може бути здійсненний прогноз про стан економіки. Третій і найбільш ускладнений тип - економетрична модель, котра завдяки визначенню дійсної взаємодії вирішальних залежних і незалежних змінних прагне відтворити реальність економічної системи загалом.

Але і тут існують обмеження. Дослідження ринку піддаються звичайному ризику, що залежить від розходження між установками людей і їх реальною поведінкою; ці розходження набувають дедалі більшого обширу в умовах високих дискреційних (тобто негарантованих) прибутків, коли людина може відкласти покупки або стати «байдужою» (у спеціальному економічному значенні слова) до додаткових одиниць благ (другого автомобіля, тривалого відпочинку, плавального басейну) в залежності від їх ціни. Однак тенденція до екстраполяції підлягає також і системним коригуванням, що приносяться зовні. Наприклад, з 1910 по 1940 рік показник продуктивності в сільському господарстві піднявся з базової відмітки 100 до 125; якби процес продовжував зростати з такою ж швидкістю в наступні двадцять років, показник досягнув би відмітки 140 в 1960 році. Однак його справжній показник до цього часу становив близько 400. В 40-вих роках коригування було викликане підвищеним у воєнні роки попитом, скороченням кількості зайнятих і революції в аграрних технологіях завдяки новим добривам. Випуск продукції за людино-годину зріс в 40 — 50-х роках майже в чотири рази, але й водночас у повоєнний період різко зменшилась кількість ферм і виросла міграція населення до міста. Еконо-метрична модель має перевагу замкненої системи, але її остаточні параметри встановлюються аналітиком, а не фізичними законами. Її утруднення криються у правильному розпізнанні відповідних змінних і у визначені порядку, в якому вони взаємодіють, так як тільки у цьому випадку можна імітувати дійсні економічні потоки. Брукінзька модель, котра здійснює поквартальні передбачення, була завершена в 1965 році і містить 300 постійних показників та ендогенних змінних і понад 100 екзогенних змінних, при цьому її автори констатують, що, «розглянувши складну систему рівняння, читач по­винен прийти до висновку: побудова великомасштабної поквартальної економетричної моделі американської економіки лише щойно розпочалась».

Політичне передбачення є найбільш невизначеним з усіх передбачень. У деяких суспільствах певні структурні елементи мають високу стабільність. Так, можна провіщати (з величезною мірою вірогідності), що в 1976, 1980, 1984 роках у Сполучених Штатах мають відбутися вибори президента, або що протягом кожних п'яти років будуть проводитися парламентські вибори у Великобританії, і це вже не погано, враховуючи, що неможливо зробити подібний прогноз відносно багатьох інших країн. Чи може хто-небудь аналогічним чином оцінити політичну стабільність Італії, не кажучи вже про африканські чи латиноамериканські країни? Завдяки підсумовуванню громадської думки можна отримати цілком вірогідні передбачення стосовно політичних подій в країнах з сталою демократичною системою. Але найважливіші політичні проблеми містять у собі конфліктні ситуації, у яких провідні „гравці” змушені робити непевні або ризиковані припущення про вчинки інших. Теоретик гри здатний задати масив варіантів вибору, але лише конкретна інформація про спонуки дає можливість визначити, який із них втілиться у життя. В якій мірі здійсняться вирішальні політичні рішення, дуже часто залежить від якостей керівників - таких як сила волі, - а подібні якості особистості нелегко обрахувати, особливо в критичних ситуаціях.

Типів суспільного передбачення також є три: екстраполяція суспільних тенденцій, розпізнавання історичних «ключів», котрі приводять у дію нові важелі соціальних змін, і оцінка можливих змін основних меж суспільних процесів.

Найзвичайнішим, особливо для короткотермінового передбачення, є проектування соціальних показників: рівня злочинності, кількості тих, хто здобуде освіту, даних про стан здоров'я і смертність, міграції тощо. Але подібні дані мають істотні недоліки. По-перше, нелегко значущим чином зіставити багато показників. Що означає, наприклад, сказати, що «злочинність зростає?» «Показник злочинності», який використовує ФБР, включає в себе загальну кількість убивств, зґвалтувань, нападів, крадіжок із зломом, крадіжок автомобілів тощо, але ці цифри не виважені й не мають спільної системи обміру. Можна взяти фунт картоплі й фунт автомобіля та перетворити їх на спільну систему обміру в доларових цінах; можна також звести різноманітні типи купівель з індексом цін на споживчі товари. Але яким чином можна розрахувати спільний показник злочинності, коефіцієнт стану здоров'я чи показник розвитку освіти? Друге утруднення полягає в тому, що навіть тоді, коли маємо досить чіткі показники, відтинки часу для даних є вельми короткими, і ми не можемо знати, наскільки значущими стануть деякі із змін. Так, наприклад, зниження шлюбного віку, котре розпочалось у середині 50-х років, спинилося в 1970 році й навіть пішло у зворотному напрямі. Що ж стосується показників розлучень: то чи збільшується їх кількість, чи ці показники просто вирівнялись? Третій недолік полягає в тому, що ми точно не знаємо, що, до чого, та як має стосуватися. Звичайно, нам відомо, що пов'язане з місцем проживання розмежування рас і класів поширюється на нерівність освітніх здатностей, що характер і об’єм отриманої освіти справляють вплив на вибір професії та соціальну мобільність у суспільстві; що існує взаємозв’язок між масштабами міграції і показниками злочинності. Але ми не маємо «моделі» суспільства, аналогічної економетричній моделі, і відтак ми не можемо точно встановити ступінь зв’язку соціальних змін один з одним.

Перегляд цінностей і виникнення нових соціальних процесів є провісниками великих суспільних змін, спрямованість яких можна виявити тільки в історичній перспективі. Видрукувана в 1835 році надзвичайна книга А. де Токвіля «Демократія в Америці» і сьогодні все ще здається актуальною, позаяк її автор виокремив одну із головних нездоланних сил перетворення суспільства, - прагнення до рівності. У дещо іншому вигляді М. Вебер встановив, що процес бюрократизації є силою, процесом перетворення організації та адміністративних структур суспільства, але він також зумів побачити цю зміну, яка революціонізувала трудову діяльність й суспільні взаємини більшості людей, у ролі складника всеохопнішого процесу раціоналізації всього життя в сучасному суспільстві.

Упродовж останніх ста п'ятдесяти років соціальна напруженість в західному суспільстві визначалась цими суперечливими пориваннями - до рівності і бюрократії, - як вони виробились у політиці й соціальній структурі індустріального суспільства. Охоплюючи поглядом наступні десятиріччя, можна побачити, що прагнення до більшої участі в організаціях, котрі ухвалюють рішення й контролюють життя індивіда (школи, лікарні, комерційні фірми) та зростання спеціальних вимог до знання (професіоналізація, меритократія), сформують осьові структури соціального конфлікту в майбутньому.

Але розпізнавання історичних «ключів» є зовсім ненадійною справою. В наші дні стало модним бачити в багатьох суспільних тенденціях або нових соціальних рухах деякі прекрасні знамення, які їм не притамані або котрі скоро зникають (позаяк хода змін в інтелектуальній моді нерідко є швидшою, ніж в інших сферах). Тому надійних орієнтирів, які вказують на те, які саме нові ідеї, цінності або процеси є справжніми поворотними пунктами суспільної історії, не так багато. Не зрозумівши цього – чи, принаймні, не захистившись від такого переоцінювання — не слід звертатися до змін у соціальній системі.

Соціальна система подана найважливішими інститутами, які упорядковують життя людини у суспільстві: професійною структурою, освітою молоді, регулюванням політичних конфліктів тощо. Перехід від сільського до міського типу суспільства, від сільськогосподарської до промислової економіки, від федералізованого до централізованого політичного стану є великими змінами в суспільній структурі. Оскільки такі устрої є структурними, вони досить міцні, і їх складно змінити чи переглянути. З цієї причини їх можна легше розпізнати. Але такі зміни в соціальних системах є великомасштабними і вони не дозволяють виокремити, точно встановити деталі майбутніх суспільних устроїв. Коли відбуваються такі зміни, вони дозволяють нам не провіщати майбутнє, але лише визначати перелік проблем, з якими зіткнеться суспільство та які йому доведеться вирішити. Ось цей порядок і є тим, що само по собі можна передбачити.

Ідея постіндустріального суспільства, котра є темою цієї книги, і являє собою прогноз змін в соціальній структурі західного суспільства...


Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 122 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Аристотель, Стагірит | ЧИ Є ОНТОЛОГІЯ ФУНДАМЕНТАЛЬНОЮ? | Кассирер, Ернст | ДЕКІЛЬКА СЛІВ ПРО НООСФЕРУ. | ПОЛОЖЕННЯ ЛЮДИНИ В КОСМОСІ | Я ТА НАД-Я (Я-ІДЕАЛ). | Істина як процес. Конкретність істини | Пригожин, Ілля Романович | НА ШЛЯХУ ДО НОРМАЛЬНОЇ НАУКИ | МОВА ЯК ГОРИЗОНТ ГЕРМЕНЕВТИЧНОЇ ОНТОЛОГІЇ. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ДУМКА І МОВА.| ХІІІ. НАЙБІЛЬША НЕБЕЗПЕКА − ДЕРЖАВА

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.04 сек.)