Росія в 17 ст.

В Російській державі в XVI–XVII ст. посадові особи – бояри, окольничі, думні дворяни і думні дяки – мали право брати участь у засіданнях Боярської думи й у роботі думських комісій. Вони займали вищі двірцеві посади, брали участь у дипломатичних переговорах, розбирали місницькі суперечки. Усі думні звання були скасовані в 1711 р. після створення Сенату.

Боярин: 1) старший дружинник, радник князя в Давньоруській державі IX–XIII ст.; 2) феодал-землевласник; 3) вищий службовий чин у Російській державі XIV–XVII ст., а також особа, яка пожалована цим чином. У побутовому значенні бояри в Росії XVII ст. – усі феодали – поміщики для залежного від них населення; пізніше це слово модифікувалося в поняття «пани», «пан». Звання «боярин» надавало право брати участь у засіданнях Боярської думи. Ближній, або кімнатний, боярин був особливо довіреною особою царя і мав право доступу в царські покої; родич цариці одержував звання властивого боярина.

Окольничий – придворний чин і посада в Російській державі XIII – початку XVIII ст. Первісними функціями окольничого були, очевидно, забезпечення подорожі князя й участь у прийомі і переговорах з іноземними послами. Уперше чин згадають у 1284 р. У XIV-XVIII ст. окольничий входив до складу Боярської думи, був другим за значенням (після боярина) думним чином. Окольничих призначали керівниками приказів, полковими воєводами, брали участь вони й в організації придворних церемоній. Чин відмінний у 1711 р.

Думні дворяни – у російській державі XVI– XVIII ст. третій по «честі» думний чин після бояр і окольничих. Думні дворяни брали участь у засіданнях Боярської думи, у роботі її комісій, керували приказами, виконували придворні і військові обов'язки, призначалися воєводами в міста. У XVI ст. думні дворяни в переважній більшості походили з родовитих прізвищ, і їх чисельність була незначною. Поряд з думними дяками були опорою царської влади в боротьбі з боярською аристократією в Думі.

Дяк – служитель. У Давньоруській державі вони були особистими слугами князя, причому часто невільними; зберігали князівську скарбницю і вели діловодство, у зв'язку з чим спочатку називалися писарями.

Піддячий – помічник дяка. Піддячі розділялися на старших (старих), середніх і молодших. Старші брали участь разом з дяками в оглядах служивих людей, відвозили государеву скарбницю і досить часто виконували обов'язки дяків; з них і призначали останніх.

Намісник – посадова особа, що призначалася князем, і який очолював місцеве управління (збір мита, суд тощо).

Офіційно оформилось кріпосне право. Кріпосне пра­во – ос­вя­че­не зви­чая­ми і санкціоноване но­р­ма­ми пи­са­но­го за­ко­ну пра­во феодалів на осо­бу, пра­цю та ма­й­но бе­з­по­се­ре­д­ніх ви­ро­б­ни­ків, що на­ді­ле­ні за­со­ба­ми ви­ро­б­ни­ц­т­ва та ве­ли осо­би­с­те го­с­по­да­р­с­т­во. Крі­по­с­не пра­во по­ро­дже­не фео­да­ль­ним ла­дом і йо­го го­ло­в­ним ат­ри­бу­том. В крі­по­с­но­му пра­ві реа­лі­зо­ву­ва­лась мо­ж­ли­вість вла­с­ни­ків за­со­бів ви­ро­б­ни­ц­т­ва оде­р­жу­ва­ти з бе­з­по­се­ре­д­ніх ви­ро­б­ни­ків фео­да­ль­ну ре­н­ту в ду­же рі­з­но­ма­ні­т­них фо­р­мах. Та­ким чи­ном, ви­ни­к­ну­в­ши во­д­но­час з фео­да­лі­з­мом, надалі, ро­з­ви­ваю­чись ра­зом з фео­да­лі­з­мом, крі­по­с­не пра­во на­бу­ло ду­же гру­бих і не­лю­д­сь­ких форм і бу­ло зни­ще­не ра­зом з фео­да­лі­з­мом.

Кріпосне право передбачало наявність досить сильної державної влади, здатної реалізувати головні його норми. Тому найважливішою умовою виникнення кріпосництва було існування централізованої державної влади в масштабах всієї країни або окремого князівства.

Найчастіше кріпосне право виникало в процесі розширення поміщицьких господарств та панщини, орієнтованих на виробництво сільськогосподарських продуктів для продажу; прикріплення до землі селян, що відробляли панщину, переслідувало одну мету ­– припинити їх втечі. В деяких випадках передумовою виникнення кріпосного права було прагнення феодальної держави прикріпити селян до місця сплати державного податку або натуральних та грошових податків окремим феодалам.

15. Михайло Федорович.

Михаи́л Фёдорович Рома́нов (1596—1645) — первый русский царь из династии Романовых.

При Борисе Годунове Романовы подверглись опале. Сыновья Никиты Романовича, Фёдор, Александр, Михаил, Иван и Василий, были пострижены в монахи и сосланы в Сибирь в 1601 г. В 1605 г. Лжедмитрий I, желая на деле доказать родство с домом Романовых, вернул из ссылки оставшихся в живых членов фамилии. Были возвращены Фёдор Никитич (в монашестве Филарет) с женой Ксенией Ивановной (в монашестве Марфа) и детьми, и Иван Никитич. Марфа Ивановна с сыном Михаилом поселились сперва в костромской вотчине Романовых, селе Домнине, а затем укрывались от преследования польско-литовских отрядов в монастыре св. Ипатия близ Костромы.

21 февраля 1613 16-летний Михаил Фёдорович был выбран Земским собором на царствование и сделался родоначальником династии Романовых. 11 июля 1613 был коронован в Успенском соборе Кремля. В малолетство царя (1613—1619) страной правили его мать великая старица Марфа и её родня из бояр Салтыковых, а с 1619 по 1633 — вернувшийся из польского плена отец — патриарх Филарет, носивший титул «Великого Государя». В 1625 году Михаил Фёдорович принял титул «Самодержца Всеросийского». При двоевластии государственные грамоты писались от имени Государя Царя и Святейшего Патриарха Московского и всея Руси.

В царствование Михаила Фёдоровича были прекращены войны со Швецией (Столбовский мир 1617) и Польшей (1634), возобновлены отношения с иностранными державами.

1631—1634 организация полков «нового строя»(рейтарского, драгунского, солдатского) 1632 основание первого железоделательного завода под Тулой

Михаил Фёдорович скончался 13 июля 1645 года от водяной болезни в возрасте 49 лет. Похоронен в Архангельском соборе Кремля.

Дата добавления: 2015-10-31