Якщо хочеш довго жить

Що уже про старість говорити,

Якщо тіло там і там щемить,

Очі ще стараються сміятись

Та душа, як потяг верещить.

Верещить, немов на повороті,

І чиїсь відстукує літа,

І хоч я не Плющ й не Паворотті,

Але я любив й люблю життя.

Щастя людям на сто літ дається,

А тому відразу все не жни,

Пий його по краплі, поки п’ється,

Й якомога довше розтягни.

А як хочеш жить до сотні років,

То в житті забудь ти про казки,

Й пам’ятай, що всі жінки, як кішки,

І у всіх – однакові дірки.

8.10.1998 р.

ДОПОМОЖІТЬ НЕЩАСНОМУ

– Як же сумно і самотньо

Стало жить,– сказав Максим.–

Як є чим і є на чому

Та нажаль, – немає з ким.

27.7.1997 р.

НАБЛИЖАЄТЬСЯ ЛЮТИЙ

Наближається лютий –

Людоїд, людожер,

І бубнявіють дужче

Душі злих ненажер.

І сопуть ті "нещасні",

Як в степу бабаки

Ті, що тільки те й роблять,

Що трамбують мішки.

Наближається лютий –

Бокограй, бокогрій,

З кожним днем ніч хоч більша,

Але менше надій.

Скрізь вже люди похмурі,

І кого вже винить,

Що на нашій Вкраїні

Не дають чесним жить?

Не пройде і трьох років,

Як почнем ми кричать,

І пройдисвітів станем

Ми на ви величать.

А тому схаменіться!–

Як казав наш Кобзар –

Поки ще українців

Не везуть на базар.

28.1.1998 р.

ПУХНАСТІ НЕБЕСА

Зверху небо, знизу килим

І пухнасті хмарочки,

От вже де краса Господня –

Ясний Місяць, зірочки.

І над цими хмарочками

Я лечу, неначе птах,

Залишивши за собою

На землі свій вічний страх.

Розум нас підняв над світом,

Як пушинку в небеса,

Ну хіба ж це є не диво?

Це хіба не чудеса?

3.8.1998 р.

ЧОМУ МЕНЕ ТИ НЕ ЦІЛУЄШ?

От‑от душа піде у вічність,

Звідки до мене і прийшла

І хоч живу я, як у січні,

Та вірю, що прийде весна!

От‑от наш час, моя кохана,

Відкукурікають півні,

І вже на нас ніхто не гляне,

Тоді, чому такі дурні?

Чому ж мене ти не цілуєш?

Чому ж... винця ти не даєш?

Чи може думаєш, в цім світі

Ти щось пристойніше знайдеш?

О ні! Ніколи й не надійся,

Що хтось від мене кращий є,

Адже в мені ота краса вся,

Що спать дівчатам не дає!

23.1.1998 р.

ЯКБИ НЕ ГРІХ

Боже мій! Яке життя жорстоке,

Скільки в ньому горя і тривог,

І чому за гріх Адама й Єви

Мусить відбуватись весь народ?

Адже Бог усе мав передбачить,

Що до Єви прийде сатана,

Адже у раю були мужчини,

Ну а Єва то була одна?

Боже мій! Яка несправедливість,

І усе виною, бачте, гріх,

А щоб Єва в час той не згрішила,

Вибачайте, хтоб продовжив рід?

А ще кажуть, що людина вічна,

То напевно, все‑таки брехня,

Бо в раю, що б Єва не згрішила,

Хто‑зна чи на світі був би я.

29.10.1998 р.

НЕ ТІ ЦИПОЧКИ

Це не ті вже ципочки

І не ті жінки,

Що колись пускали

На ставку вінки.

Не про тих я бджілочок,

Не про тих пишу,

За якими Місяць

Бігав по селу.

Ну а зараз виставить

Жіночка пупок,

Мов кричить‑гукає:

Я – твоя, браток.

Не про цих вертихвісток

Хочеться писать,

Але де, порадьте,

В світі кращих взять?

26.8.1999 р.

ЖАЛІЙ БАТЬКІВ

Тільки тоді, коли життя

Лице людині переоре,

Тільки тоді вона збагне,

По чім фунт радощів і горя.

Тільки тоді вона збагне,

Коли в житті не стане мами,

І лишиться вона сама

З своїми власними думками.

Бо як не стане вже батьків,

То так і знай: твоя вже черга,

Отож, жалій, жалій батьків,

Не дай раніше часу вмерти.

3.9.1999 р.

ЯКЩО НЕ ГОРИТЬ

– Як у тебе не... горить –

Що з тобою говорить?

То ж не мильсь, не буде діла,–

Куму мовила Таміла.

28.3.1998 р.

Дата добавления: 2015-10-31