Коли закінчувався день

Душа дівоча й слово Бог –

Для мене це як щось абстрактне.

Отож, що б тіла не було,

Як би з душею мав контакти?

Тому, як жінку Бог ліпив,

Почав її, напевно, з серця,

А щоб Адам її любив,

Зробив їй кругленькі стегенця.

Й нарешті, як Адам просив,

Аби не плутать з мужиками,

Прорізав щілинку він їй,

Ледь нижче пупа між ногами.

А потім дав їй грудоньки,

І так як день уже кінчався,

Він замість розуму їй дав

Ту штуку,звідки ти почався.

Тому ото і не секрет,

/Та все це буде хай між нами/,

Що жінка мислить не умом,

А тим, що в неї між ногами.

19.11.1998 р.

ЯК ТИ ДОМА

Ой, Світлано, ти Світлано,

Слів нема, щоб передать:

Як прихожу я з роботи

А ти хочеш обійнять,

То проходить тут же втома,

Десь зникає сум, журба,

Й слава Богу, що сьогодні

Не мішає борода.

7.2.1998 р.

ЗРІЛИЙ ПЕРСИК

Я вдячний вам за вашу щедрість

І за душевну доброту,

Що ви така, як зрілий персик

В своєму власному соку.

26.4.1998 р.

КАПІТАН І УРАГАН

Там, де ріс в селі каштан,

Стрів дівчину капітан.

Стрів дівчину капітан

І піднявся ураган.

Приспів:

Капітан, капітан,

Не дівчина – ураган.

Зупинився. Став стоїть,

Й так уже п’ятнадцять літ,

Перед ним шумить каштан

І душевний ураган.

Приспів все той же.

Думав зрушити він з місця,

Так над ним літає пісня.

Заіржали в серці коні,

А він й досі на припоні.

Приспів все той же.

Знов стоїть. Стоїть каштан

І лютує ураган...

Бунт такий в душі піднявся,

Що й каштан аж... захитався.

Приспів все той же.

Як хотів він відірваться,

Тільки як зробить це, братці?

Бо гарцюють в серці коні,

Він же й досі на припоні.

Приспів все той же.

6.1.1998 р.

АБИ ХИЛЬНУТЬ

Ти б подивилась, як літають бджоли,

І як хрущі над вишнями гудуть…

А ти біжиш все до Миколи,

Хіба не можна тут гульнуть?

19.6.1998 р.

ІДИ ВПЕРЕД!

Що вже пройшло – того не вернеш,

Минулий день спиши в архів

Так, як старі прогнилі верші,

Якими ти ловив лящів!

І йди вперед, не озирайся,

Поки зовсім не постарів.

16.6.1999 р.

ЯКЩО НЕ ПОВЕЗЕ

Якщо в житті не повезе,

Навіть любов на зло піде.

Візьмеш красиву – спать не будеш,

Це вже давно всі знають люди,

Візьмеш розумну і красиву –

Вважай, то жінка не твоя,

І будуть часто сниться сливи

І сльози ледве не щодня.

Візьмеш тупу – як Феська буде,

Тільки й повчатимеш всі дні,

Ото і всього будуть ГРУДИ,

І вічно болі головні.

А язикату – гірше грому,

Не дасть і слова вам сказать,

І буде вас весь день повчати,

Навіть тоді, як ляже спать..

Колись я думав, що кохання –

Щось неймовірне, так сказать,

Зараз скажу вам всім відверто:

Життя сімейне – мед і яд.

Але, якщо ти любиш мед,

Дивись, коли ідеш вперед,

Хай буде жінка і простенька,

Була б мовчазна й чепурненька.

Бо тих жінок, що більш мовчать,

І королі не проти мать.

14.6.1999 р.

ЗНІМУ СПІДНИЦЮ!

Питає жіночка у Гриця:

– У чім, скажи, твоя любов,

Що тільки й лізеш під спідницю,

Замість, щоб нарубати дров?!

– Якщо ти хочеш щастя мать –

Навчись ти ніжить і кохать.

А на дрова хотів я чхать...

Хіба нема кому... рубать?

Бо там, де жінка верещить,

Навіть із дому й кіт збіжить,

А той, хто любить й ще бажає,

Про того й Бог не забуває.

– Ну що ж,– сказала жінка Грицю,–

Тоді пішли, зніму спідницю. –

На все я згодна, та прости,

Тільки ти їсти не проси.

23.1.1998 р.

Дата добавления: 2015-10-31