НЕ ВІРЮ НІКОМУ

Вже хоч убий!– не хочеться нічого,

Окрім, десь впасти і поспать,

Або, усівшись над рікою,

Десь за хмарками поблукать.

Й дивитись днями десь за гори –

Де ні початку, ні кінця,

Де все сьогодні – так як вчора,

Усе по задуму Творця.

І хоч не вірю вже нікому,

І світ неначе уві сні,

Та, якщо в писк не дать рудому,

То зробить те рудий мені.

4.3.1999 р.

ОДУМАЙТЕСЬ, БРАТИ МОЇ!

Колись спитає всіх Творець,

Що ти зробив, мій брат‑агнець?

І що ти скажеш, друже мій,

Що пив, гуляв, чинив розбій?

Що ти братів своїх й сестер

Усіх до ниточки обдер,

І там, де тільки побував,

Усе, що міг, те й грабував.

Що ти людину нашу дужу

Загнав, як жабу у калюжу,

А з наших мам і інституток

Зробив повій і проституток?

А вік короткий наш людський,

Одумайсь, поки ще живий,

Бо й кліпнуть ти не встигнеш оком,

Як сам лежать ти будеш боком.

19.2.1999 р.

ТЕРОР І ГОЛОДОМОР

У всіх є слабкості й дивацтва,

Своя і радість, і печаль,

Та як доводять до жебрацтва –

Таких правителів не жаль.

Нема страшнішого нічого,

Як мучить вас голодомор,

І в тій державі, де живеш ти,

Куди не кинься – скрізь терор.

23.7.1999 р.

О, ЯНГЕЛ МІЙ

О, Янгел мій, Моя Принцеса,

До тебе хочу притулиться,

І в промені твого кохання –

Тобою ніжитись й гордиться.

Бо гори ці й дрімучий ліс,

Ну що вони без тебе варті?

І листя з біленьких беріз,

І дуб, який стоїть на варті?

12.8.1999 р.

САМІ ВИНУВАТІ

Не жаль, що роки пролетіли,

А жаль, що світ наш не змінивсь,

І так як був він живодером,

Так і по цей день він лишивсь.

І хоч у Космос ми злітали,

І хтось на комусь одруживсь,

Бога ж, на жаль, не розбудили,

Щоб він за бідних заступивсь.

Тому не плачу й не радію,

Дивлюсь на все спокійно я,

А що в Комуну я не вірю,

В тому заслуга не моя.

23.7.1999 р.

ЛАВКА КВІТІВ

Люблю осінню прохолоду,

Що освіжає розум мій,

І всі думки мої фільтрує

Гарячим вогнищем подій.

А в полі, як у лавці квітів,

Куди не глянеш – Божий рай!

І все ж сумую я за літом,

Як і за мною певно гай.

20.8.1999 р.

ТВОЇ ОЧІ, ЯК ВОГНИКИ

Твої очі, як вогники з ніжності,

А коли я дивлюсь на твій рот,

Так і хочеться врізать по вічності,

Щоб скоріше відкрила свій грот.

Цілувати твоє повнолуння,

І твій звабливий вічно живіт,

Як же хочеться ніжності, люди,

Коли ми починаєм старіть.

7.9.1998 р.

ДЕРМО І ТРОН

Пора пройшла надій, розваг,

І залишились тільки муки,

Бо як дермо зійде на трон

То повикручує всім руки.

Нехай не думають пани,

Що всі на світі барани,

Бо Бог все бачить і фіксує,

Як пан над бідними кепкує.

2.9.1998 р.

ЩО ТО ЗА ПТАХ?

Що то за птах, якщо без крил,

Що за гроза, якщо без грому,

І що за дівка то, скажіть,

Якщо не треба вже нікому?

Що то, скажіть, за соловей,

Якщо співати він не вміє,

Що то, скажіть, за чоловік,

Як вгледить жінку й не радіє?

Що то за жінка, ви скажіть,

В якої розуму немає,

Й не дасть вам хоч ви як просіть,

Поки у мамки не спитає.

15.9.1998 р.

У КОЖНОГО СВОЯ ДОРОГА

Для кожної істоти на землі

Є хліб і сіль, мороз і спека,

Надто сумні й веселі дні,

Свій журавель, чи свій лелека.

Своя кохана, свій бойфренд,

Своя стежинка, чи дорога,

Бо землю створено, як стенд,

Де подарунки всім від Бога.

17.8.1998 р.

В ТРАМВАЇ

У трамваї їдуть люди

Іззовні – гамлети,

Про порядність щось гутарять

Та про оперети.

А в цей час зайшов п’яничка

Й став до всіх чіпляться,

Й зупинить бояться хама,

Бо культурні, бачте.

П’яний бачить, всі "культурні",

Та більш нахабніє,

Ось уже й стару бабусю

Благим матом "гріє".

Мовчать "мудрі та культурні" –

То ж не їхня мати,

І не кліпнуть, вражі діти,

Хоч тікай із хати!

Ну а п’яний відчув волю –

Що його бояться,

І уже до тих "культурних"

Став він добираться.

Чим би скінчилась поїздка?–

Важко передбачить,

Щоб в трамваї не з’явився –

Хлопець бородатий.

Подививсь навколо сухо,

Хлопця взяв за груди,

Та як вліпить тому в вухо

Й до присутніх:

– Люди!

Я б і вам вліпив так само,

Як і цьому мужу,

Бо хіба людина чесна

Може буть байдужа?

23.5.1976 р.

ПРЕЗИДЕНТ

Він все, що міг, в народа вкрав –

Тому і Президентом став.

14.10.2000 р.

ПРЕМІЇ

Робітник у виконроба

На зборах питає:

– Чом це я тружусь, як робот,

А премій не маю?

– Інші також не гуляють,–

Той почав повчати,–

Будеш менше виступати!–

Більше будеш мати.

– Я жалітися піду

В Ради і Профради!

– Був такий... Ходив колись...

Сам тепер не радий.

29.4.1976 р.

Дата добавления: 2015-10-31