Шана хоробрим

Хотів би я Місяцем стати,

І бути сміливим, як він.

Тоді б я зміг всіх обнімати

І буть, ніби з медом графін.

Бо той, хто сміливий, – тим шана,

А тим, хто солодкий, – хвала.

Пісні їм складає Ошанін,

Кричать всім сміливим "ура"!

Бо вічно в житті так ведеться,

/І ти про це теж пам’ятай/,

У всіх боягузів щось рветься,

Бо дуже їм хочеться в рай.

28.11.1968 р.

БАЛАДА ПРО МАТІР ТА ДОНЬКУ

На дорозі двоє: мати і донька,

Мати – сільська проста, а донька – міська.

Мати – в спідничині, у рясній довгенькій,

А в доньки – мов хвостик заячий‑куценький.

Сидор, що привезла для доньки з собою,

Так і гне матусю до землі дугою.

Мати кажуть:

– Доню, приїзди додому.

Та відповідає:

– Што мнє дєлать в ньому?

Мати кажуть:

– Батько поламали ногу.

– Ну і штоже, визьвіть скору допомогу.

Довго мати доньку стоячи благала,

Поки на дорозі від образи впала.

Схаменулась донька, стоячи тут поруч,

А в матусі слізьми полилося горе.

Випав із торбини сидор для Надії,

І розбив надії й материнські мрії.

Покотились з торби шклянки по дорозі,

А донька‑міщанка колупалась в носі,

І, немов чужую, матінку повчала,

Щоб "скорєй" з асфальту шклянки позбирала.

Я дивлюсь і думаю: хто ж тут винуватий?

Дяді кажуть – донька, тьоті кажуть – мати.

Може воно й справді винувата мати,

Щоб надалі знала: тре’ кого кохати.

Що кидає мужа, а доньку шукає,

Доньку, що про матір навіть не згадає.

Мати – звісно мати, але ж треба знати,

Що найбільше мужа треба шанувати.

Може воно й правда: діти – то є діти,

Тільки разом з батечком матері старіти.

1.4.1971 р.

МОЄ ЖИТТЯ

Пройшли роки. Куди? – не знаю.

Ніби туман, як і весна,

І вже до них жалю немає,

Бо що жаліть – чого нема?

Мені минулого не шкода,

Я не сидів і не дрімав,

Бо жив для рідного народу –

Писав, творив і будував.

І дай Бог всім людям у світі

Прожить життя, як я прожив,

То світ давно б весь був у цвіті

І кожен честю б дорожив.

Мені не жаль літ, що промчались,

А жаль, що все не встиг зробить,

Але як Бог проявить милість –

Ще зможу людям послужить.

18.10.1986 р.

ПОКИ ГРАЮТЬ РОСИ

Я впевнений, що прийде час,

Коли набриднуть автомати,

І всім захочеться тепла,

Яким колись нас гріла мати.

Людям захочеться розваг,

А не сидіти десь в окопах,

Кохану ніжно обнімать,

А не царю‑садисту "хлопать".

Людям захочеться вина,

Десь прилягти на сінокосі

Й дивитись, як іде весна

І розкидає в лузі роси.

Тоді й згадаєте мій вірш,

Який про зорі і зітхання,

І чи щось краще в світі є

Від Сонця, жінки і кохання!

12.10.1986 р.

БУДЬ МУЖИКОМ!

Я за те, щоб не грубили,

Та одне тобі скажу:

Хочеш, щоб жінки любили –

Не жалій свою й чужу...

Буде корчитись, кривитись,

Буде битись і стогнать,

Та як будеш, як годиться,

Буде плакать й... цілувать.

5.7.1986 р.

НАТО

Що мені втрачать, як в мене

Ні кола, ні двору.

Тільки й знаю, що тягати

То згори, то вгору.

Що ми знаємо про "НАТО"

І про їхню рубку?

Зараз дмем, потім ще більше

Будем дуть в їх дудку.

Наше панство стільки всього

Вже награбувало,

Що тепер їм треба Нато,

Щоб їх захищало.

Хай я стільки награбую,

Як мій шеф з Кіндратом,

Може й я тоді попруся

Як вони, у "НАТО".

30.11.2002 р.

ОБІЙМИ МЕНЕ, КОХАНИЙ

Влий тепла, коханий, в мене,

Пригорнись і обійми,

Адже в цім раю сьогодні

Тільки небо, тільки ми.

Тільки жайвори веселі

Шлють пісні нам з далини,

Обійми мене, коханий,

І до себе пригорни.

18.8.1998 р

ЛОПУХИ

Я хотів би піднять келих

За Вкраїну‑Неньку,

Щоб до нас з Європи бігли

І старі й маленькі.

Село наше Ковганівку

Стали звати Лопухівка,

Бо куди ти не піди,

Скрізь у полі – лопухи.

Навіть бджоли, як й народи,

Жить не можуть без роботи,

Бо як в них нема роботи

Жалять всіх, хто йде навпроти.

16.5.2002 р.

ЛЮДИНА СЛОВА

Я будівельник і пишу, як вмію

Про свої бажання, про народні мрії,

У житті не був я прихвостнем від роду,

І служив я вірно рідному народу.

Мною верховодили тільки честь й порядність,

І завжди нестримана до роботи жадність.

Не любив чванливих та іще багатих,

Бо душа в людей цих, як в чортів рогатих.

Був я безпощадним до людей, до друзів,

Що перед начальством повзали на пузі.

Я людина честі і людина слова,

А тому й коротка з дурнями розмова.

12.6.2002 р.

Дата добавления: 2015-10-31