Людина Космос підкорила

Людина Космос підкорила,

І майже Місяць обняла,

Не вірю я, щоб ця людина

До миру шляху не знайшла.

Ви тільки лише придивіться,

Яка людина чарівна,

Невже по Божому велінню

Для смерті створена вона?

Ні! Я не вірю, що Планету

Перемішають із вогнем

Оті, в кого душа з багнетів,

Й не розлучаються з мечем.

Ні! Я не вірю й вимагаю

Себе і людство поважать,

І хоч би як свербіли руки –

Але їм волю не давать!

А як хто хоче дуже крові,

Знайди таке ж хамло, як сам,

Й пуляйте ви один в одного,

Поки не вивернетесь там.

2.6.1967 р.

УКРАЇНІ

Моя любов – ти, Україно,

І ніжність вся моя в тобі

В піснях веселих солов’їних,

В твоєму щасті і журбі.

І ти – це мій початок сили,

Моя любов, моя сім’я,

І де б по світу не носило –

Однак прийду до тебе я.

Прийду, щоб предкам поклонитись,

Сусідам шану передать

І за Майбутнє помолитись,

Як буду світ цей покидать.

24.6.1967 р.

НАДІЙСЬ НА СЕБЕ!

Я не надіявсь ні на батька, ні братів,

Тому й досяг – чого хотів.

18.4.2004 р.

ВТОМЛЕНІ ГОРИ

Моїй матері Марії Василівні присвячую

Люба мати моя! Я за все тобі вдячний,

Ти навчила мене і жаліть, і любить,

Ти навчила мене і радіть, і сміятись,

І за те, що не вчила, ненавидіть і мстить.

І для мене цей світ нарекла ти казковим,

Як на нього дивлюсь – він і справді такий,

І сміються з берізками втомлені гори,

І щось мріє вербичка, а вечір який!

А що робиться там, де палаци, де трони,

А що робиться там, де гарячі моря?

Де ніколи ніхто і не бачив ікони,

Бо на місці ікон в них ікона сво‑Я?

Бо якби той, хто ТАМ, та він вірив у Бога,

Бо якби той, хто ТАМ, нам‑людям співчував,

То ніколи б в житті не приніс стільки горя,

І якби вже сам крав – то і нам би давав...

Рідна мати моя, я за все тобі вдячний:

Ти навчила мене і любить, і прощать,

Але як же оті, в яких ген які дачі,

І де можна було стільки грошей їм взять?

І невже мої друзі – всі тупі і ледачі,

І невже в них ні в кого – ані мозку, ні рук?

То ж чому ти мене не навчила брехати

І дивитись всім в очі, як це робить Кравчук?

28.9.1968 р.‑ 9.2.2007 р.

ПРОКУКУКАЙ, ЗОЗУЛЕНЬКО

Надворі тепло, як весною,

От тільки жаль – нема зозуль,

А так хотілось під вербою

Сказать:

– Зозуленько, кукуй!

Кукуй! Так хочеться знать правду,

Скільки ще нам на світі жить,

Чи й справді ми такі нездари,

Що нас нема за що любить?

27.1.1975 р.

СИНЯК

Я пішов із другом на Хрещатик

/Це було якраз у вихідні/,

Бо хотілось дуже поштовхатись

В тому товаристві і мені.

Й де не стань – там Алла Пугачова,

Барабани вибивають дріб:

– Вчора завалили Горбачова,

Став дорожчим цукор в нас і хліб.

Підняли квартплату у три рази,

А жінки вже стали, як товар.

Стали очі всі на всіх шарашить,

Кидать стало в холод нас і в жар.

А придурки б’ють у барабани,

І кричать невігласам: Ура!

Може прийдуть нові генерали,

Що людей позбавлять і двора!

І стає їх більше все і більше,

І ще більший став в них апетит.

Словом, так і видно, що до влади

Рветься не хто інший, як бандит.

Та до того в нас нікому діла,

Люди дудлять водку і шмурдяк,

А про те, що буде, і не мислять,

Як на троні всядеться синяк.

Все було задумане панами

Й світ вже був поділений давно

Тими ізраїльськими синами –

Все, як у найкращому кіно.

4.7.2001 р.

ЧОМУ Я РВУСЬ ДО ВЛАДИ?

– Чому я рвусь до влади? Бо знаю добре я,

Що в мене будуть пільги і житиме сім’я.

Бо жить біля корита – це не бетон носить,

Це – Ялта, Гагри, Сочі й нічого не робить.

24.2.1990 р.

ДЕРЖАВНІ...

Проходимцям і ділкам

Всім відкриті двері,

І ті хлопці служать нам

Тільки на папері.

Й щоб про них хто не казав –

Хлопці унікальні:

Їм дозволено усе,

Бо ж вони – державні!

6.2.1997 р.

ШЕРШЕНЬ

Збудували ми Магнітку,

Збудували Дніпрогес,

А тепер, немов непотріб,

Всіх старасеньких під прес.

Де ще є така держава,

Де ще є такий народ,

Щоб старих, неначе бидло,

Як хотіли – в хвіст, і в рот?!

6.2.1997 р.

НЕСПОКІЙ

У мене все сьогодні є:

Квартира, пенсія і дача,

Дружина, внуки і сини,

Тоді чому, скажіть, я плачу?

Усе вже є, що вже й казать,

Але забравсь неспокій в душу

І точить душу, як іржа

Так, як шашель у лісі грушу.

Бо вже не хочеться любить

Навіть і пісню солов’їну,

Бо як же можна вільно жить –

Коли грабують Україну?

14.12.1997 р.

Дата добавления: 2015-10-31