Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 2. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ІСНУВАННЯ СВІТУ ЯК БУТТЯ

Читайте также:
  1. Бог є самобуття». Існування речей відокремлювалось від їх сутності, таким самим розщепленим виявлялось і буття людини. Сутність та існування збігались лише у бутті бога.
  2. Буття та його основні форми
  3. В Аристотеля ми знаходимо також і розуміння, що дають підставу для, кількісного визначення сили. Для того щоб краще розібратися в суті справи
  4. Концептуальні підходи до розуміння сутності конкуренції
  5. Концепція сталого розвитку: від природи до спільносвіту
  6. Матерія та основні форми її існування
  7. Мова і національна картина світу

Питання

1. Буття як основоположна (вихідна) філософська категорія.

2. Структура буття і його основні форми. і

3. Сучасні проблеми буття в філософії.

Буття — це весь існуючий оточуючий світ, всеохоплююча ре­альність Всесвіту як Світобудови. Буття є все те, що існує і проявляє себе в існуванні різних реальностей. Поняття Буття первісне проти­лежне поняттю Хаосу, руйнуючому началу, яке веде до деструкції ото­чуючої дійсності і неіснування. Буття первісне передбачає реальну і концептуальну єдність світу як Універсуму. Тому поняття буття має для людини універсальний характер як оптимістична констатація на­явності максимально широкої і відкритої для людини реальності, в якій вона може реалізувати всі свої можливості і потенціали.

Часто запитують: у чому смисл життя? І часто свідомо передба­чається негативна відповідь на запитання. По-філософському ж відповісти на нього просто — смисл життя полягає в самому факті існування, у самій можливості реального буття, в якому людина мо­же опредметити свої найсміливіші мрії, здійснити великі цілі і задачі, проявивши свобідну волю. Сенс життя — у користуванні сущим і в реалізації належного. Найбільш нормальне людське почуття — це відчуття радості буття.

Звичайно, не завжди категорія буття розумілась таким чином і в різних філософських системах у нього вкладався найрізноманітніший зміст. Але саме філософське розуміння буття сформувалось ще в ан­тичній філософії, і воно визначило наступні уявлення про нього.

Вперше поняття буття увів давньогрецький філософ Парменід у своїй поемі «Про природу». Буття для нього невідривне від людського мислення. Небуття не існує, тому що воно немислиме. Буття існує, тому що воно тотожне людському мисленню. Буття і мислення — це одне і теж саме і як процес, і як результат, тобто ПАРМЕНІД не відрізняє думку про предмет і предмет думки. Для нього буття — це єдність існування в його ідеальних і матеріальних основах, всезагальне буття, котре не вимагає подальшого розвитку. Тому Парменід і ува­жає, що по суті все незмінне. Тим Самим він знімає поставлену ним же проблему відношення буття і мислення, проводячи концепцію їх тотожності. Проте подібне рішення приймається лише розумом як

«думка смертних» про світ. Ця думка не істинна, і тому уявлення лю­дини про буття є картиною мнимого світу — видимого (буття) і неви­димого (небуття). Буття фізичного видимого світу — це не істинне, мниме буття. Ставлячи таким чином питання про істинне буття, Парменід висуває тезу про його прояв через особливе природне начало -ефір. Із ефіру виникає і розвивається весь Всесвіт поза уявленнями людського розуму. Але це, істинне буття (як треба думати за Парменідом, бо цю тезу він не розробляв) недосяжне для людини, об'єктивний світ залишається за межами людського мнимого світу.



Для іншого давньогрецького філософа ДЕМОКРІТА буття — це антипод пустоти. Буття і небуття — це два об'єктивно існуючих на­чала світобудови. Тільки буття є заповненість простору найдрібнішими неподільними частками — атомами, а небуття є пустота, яка не має форми, пустий простір, єдиний у своїй безформності. Головна відзнака буття — у його множинності, що можливе через його якості щільності і формності. Буття утворюється з ущільнень атомів у пустоті — спо­чатку випадкових ущільнень, потім — за природною закономірністю. Буття буває двох родів: Космічне буття, що вміщує в собі всю безліч світів («Великий Світобуд»), і природне буття, включаючи людську природу («Малий Світобуд»).

Буття, за ПЛАТОНОМ, — це буття ідеального світу духовних сутностей — еидосів (ідей, форм, образів), котре протилежне по­чуттєво-фізичному буттю, яке показав Демокріт. Таке уявлення про буття не збігається із поглядом Парменіда. Для Парменіда небуття не існує, а існуюче буття — ілюзорне. Для Платона небуття існує як світ ейдосів-ідей, як істинне буття духовних сутностей, що являють собою прообрази фізичного буття. Між буттям ідей і речей існує відношення наслідування, причетності і присутності. Фізичне буття виявляється повністю залежним від ідеального буття («небуття», за Парменідом) і без нього не проявляється. Але ця залежність складна і визначається родами буття. Наявними є три головних роди буття: само-буття, рух, спокій. Не кожний рід буття може взаємодіяти з іншим, а тільки через відношення тотожності й «Іншого». Всяке буття є наявним, але не існує в якості іншого для другого. Спокій, будучи буттям, не існує для руху як інше. Тому і небуття причетне буттю як інше, тобто як інобуття, і має самостійне існування. І буття і небуття кожне окремо існують як само-буття.

Загрузка...

Подібна теза значною мірою була сприйнята учнем Платона — АРІСТОТЕЛЕМ, який визначав суть буття в само-бутті, в його самодостовірносгі. Але зв'язок всього Існуючого встановлюється як відношення протилежності. Протилежне буття не може бути при­сутнім у земному бутті, бо вони пов'язані відношенням протилежності і тому несполучні. Основний закон буття, за Арістотелем — це не-сумісність існування і неіснування чого б то не було в чому б то не було. Платонівський світ ідей тому для Арістотеля не існує. Відношення тотожності, яке встановлював Платон, можна спо­стерігати лише в нашому фізичному бутті як тотожність законів мис­лення і буття, предметів і думки про них (як у Парменіда) — і це істинне самодостовірне буття, (а у Парменіда — мниме), яке не має зв'язку з іншими видами буття (як у Платона). Почуттєво-фізичний світ у Арістотеля цілком реальний, як у Демокріта, і це не «мнимий світ» Парменіда і не «світ еидосів» Платона. Однак у ньому існують надпочуттєві сутності — це надпочуттєвий рівень сутностей явищ і речей самої земної природи. Ця надчуттєва сутність — формаяк суть буття речі, її першосутність. Саме «морфе» проявляє природні речі і робить їх активними, переводячи з розряду можливого буття в кате­горію дійсного буття, трансформуючи матерію зі стану «дюнаміс» (можливе існування на межі буття-небуття) в стан «енергейя», коли матерія отримує буття в дійсності як сутнісно оформлене існування.

У середньовіччя, коли панівне становище займала релігія, кате­горія буття найчастіше ототожнювалась з богом. Головною базою було:


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 121 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Пояснительная записка | Ценностные установки духовно-нравственного развития и воспитания обучающихся, воспитанников | Условия реализации программы духовно-нравственного развития и воспитания учащихся | Ожидаемые результаты духовно-нравственного развития и воспитания учащихся | Критерии, показатели эффективности в части духовно-нравственного развития и воспитания обучающихся | Методика и инструментарий мониторинга духовно-нравственного развития и воспитания обучающихся | Основні концептуальні ідеї давньогрецької філософії | Італійська філософія. Елеати. | Філософське вчення Платона про світобудову | Філософська система Арістотеля |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Тема 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ І РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ| Бог є самобуття». Існування речей відокремлювалось від їх сутності, таким самим розщепленим виявлялось і буття людини. Сутність та існування збігались лише у бутті бога.

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.007 сек.)