Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Продовження ,, Правди". Допомога східньоукраїнських земель

Читайте также:
  1. IV. Порядок зберігання документів з роботи із сім'ями або особами, яким надається соціальна допомога в ході соціального супроводу
  2. IV. Режимы использования земель в границах охранной зоны объектов археологического наследия и зон археологического наблюдения
  3. А.2.1.1. Допомога пацієнту під час гігієнічної ванни та миття голови.
  4. А.2.1.2. Допомога пацієнту під час гігієнічного душу та миття голови.
  5. А.2.1.7. Допомога пацієнту під час переодягання (пацієнт може сидіти).
  6. Амбулаторно-поліклінічна допомога
  7. БЛОК ТРЕТИЙ. ОБЩЕЕ И ОСОБЕННОЕ В РАЗВИТИИ РУССКИХ ЗЕМЕЛЬ В ПЕРИОД РАЗВИТОГО ФЕОДАЛИЗМА.

Сталося це під впливом київського українського громадянства, яке запевнило допомогу в розмірі 200-500 рублів. Таким чином вже напередодні припинення „Основи" (14 серпня 1872 р.) появилося перше число п'ятого річника „Правди" за редакцією проф. Ом. Огоновського. Виходила як місячник. По чотирьох роках до редакційної праці став мелодий і багатонадійний журналіст В. Барвінський.

Року 1878 за редаґування В. Барвінського та Маркела Желіховського „Правду" поділено на дві частини: політичну (двічі на тиждень) і літературно-наукову, якої появилося дві збірки. Року 1879 спробу з політичним органом залишено і „Правда" знову почала виходити в попередньому вигляді. Протрималася вона до 1880 р., щоб знову відновитися аж через вісім років при інших вже умовах і з іншими заеданиями. Серед співробітників цієї доби (1872-1880 рр.) у першу чергу треба згадати М. Драгоманова. Ставши співробітником „Правди", він почав змагатися за вироблення тих підвалин національно-визвольної боротьби на всеукраїнському ґрунті, що особливо, були ним розвинуті в пізніших роках. Тут, на сторінках „Правди", з'являються такі його праці, як: „Антракт в історії українофільства", „Література російська, великоруська, українська і галицька" та величавий його протест проти ганебного акту 1876 р. (Заборони українства) п. н. „Література українська проскрибована урядом російським".

Крім М. Драгоманова, I. Нечуй-Левицький („Кайдашева сім'я" та інші, Ст. Руданський, П. Куліш, („Мальована Гайдамащина"), М. Старицький, О. Кониський (Перебендя), В Лиманський, О. Стороженко („Марко Проклятий") та інші.

3 письменників та наукових сил західньоукраїнських земель приймали участь проф. О. Огоновський, що опублікував низку праць із шевченкознавства, а крім того, „короткий погляд на історію язиків слов'ян, особливо ж на історію язика руського" та інше. Тут же твори I. Франка, Ю. Федьковича, Д. Млаки, К. Устіяновича, К. Климковича, Е. Олесницького, Ф. Заревича, („Бондарівна", драма на 3 дії), А. Вахнянина про музику, О. Терлецького про галицько-руських народовців, С. Качали, О. Барвінського, В. Шашкевича та іниших.

Крім наукових розвідок і творів красного письменства, давала „Правда" місце політичним оглядам, бібліографічним заміткам і дописам.

Увесь цей матеріял охоплює життя, його прояви та творчість всеукраїнського характеру, як це і було в „Правді" у зв'язку з указом 1876 р. проголошено такими словами:

„Настигла пора для Галицьких русинів сповнити довг для цілої руської народности... Не забуваймо ні на хвилину, що на нас спадає вся відвічальність за долю і недолю нашого народу".

Проте піднесене гасло всеукраїнства зустрілося з реакцією, якій підпала і поважна кількість народовців. Революційний рух під Росією та революційні настрої, що йшли звідти разом з фактом захоплення українських революційних сил загальноросійським ре-волюційним рухом почали викликати серед народовців підозріння, несмак, а звідси і знеохочення до поглиблення зв'язків, ба навіть зречення і'х. Це приводило до відходу з народовецького табору радикально!' частини, яка приступав до організації свого політичного життя. Відбилося це і на „Правді", яка 1880 р. примушена була припинитися.



Перед українським громадянсько-політичним органом. Український селянський часопис „Батьківщина"

Стається так, що единим громадьсько-політичним органом мало залишитися на західньоукраїнських землях „Слово". Здавалося вже, що для його діяльности відкривалося широке, чисте поле. Пред-ставники українського народовецького напрямку бачили в цьому загрозу. Це викликає думку необхідности мати свій політичний орган.

Тим часом з ініціятиви і стараниям Юл. Романчука народжується новий український орган, що скеровує свою увагу на українське село. Був ним часопис п. н. „Батьківщина", що починає ві.ходити з 1 жовтня 1879 р. Напочатку за редакцією Мар. Желіховського виходить він раз на два тижні, потім тижнево, а з 1886 р. стараниям київської студентської організації, а головним чином О. Доброграєвої почав виходити місячний літературно-науковий популярний „Додаток" до „Батьківщини". 3 української інтеліґенції, що взяла участь в цьому часописі, можна згадати А. Дольницького (Харко Таран або X. Нарат) та Мих. Дорундяна. Обидва писали на правничі теми. Крім них – Д. Танячкевич, В. Нагорний, К. Устіянович та інші. Року 1888 редакцію перебрав Мих. Павлик, повівши п в ра­дикальному дусі. Симпатії до часопису серед ширших кіл укра-інського суспільства зростали. Був він дійсно селянським часописом, в якому село само брало участь, писало про своє життя, про свої громадські порядки, про злидні, кривди і потреби.

Загрузка...

Проте тверезе слово, захист селянських інтересів, інформації і літературний та популярно-науковий матеріял являв собою зміст „Батьківщини".

Як свідчить I. Франко: „Батьківщину"... дожидали люди цілими громадами геть за селом, визираючи післанця, що мав принести номер із пошти, її відчитували письменні на цвинтарях, під церквою по неділях перед цілою зібраною громадою, що, слухаючи непри-вичних для себе слів, звісток і порад, забувала про їжу, і недільний відпочинок. її слово було святе"...

Інакше серед старої інтеліґенції. Вже на початках „Батьківщина" викликала серед неї своїм напрямком застереження. Вбачали в ній впливи радикального і соціялістичного духа, дарма, що, як організатор і провідник (Ю. Романчук), так і співробітники в той час не були ані радикалами, ані тим більше соціялістами.

Та вже зовсім неприхильне становище зайняла ця громада до „Батьківщини" з приходом до редакції Мих. Павлика. Під впливом цього незабаром М. Павликові було відмовлено в співробітництві. Це в свою чергу викликало незадоволення на місцях. Почулися голоси протесту, а серед них голоси Вас. Стефаника та Леся Мартовича. Було це 1889 р. Після того „Батьківщина" протрималася ще якийсь час, виходячи побіч з іншими органами, що почали вже набирати сили, і серед якої не останнє місце почала займати і преса українського радикального напрямку.

 

„Діло"

Незабаром по виході „Батьківщини" появляється новий часопис громадсько-політичної думки. Був це часопис, про потребу якого вперше піднесено було голос ще 1878 р. на загальних зборах Т-ва „Просвіта" у Львові. Але особливої актуальности справа набрала після прогри народовців при виборах до райхстаґу у червні 1879р.

Найвідданішим пропаґатором, а потім таким же працівником нового часопису став згаданий уже мелодий журналіст В. Барвінський. Було йому тоді щойно 19 років. Його заходами, разом з гімназійним професором Д. Гладиловичем, у грудні 1879 р. скликано в цій справі довірочну нараду. Відбулася вона під проводом Юл. Романчука при участі 36 осіб.

Справа не була легкою. Одної думки зразу не було. В. Барвінський доводив необхідність виступу з теоретичного і літературного становища на полі реальної політики. 3 думкою обережности виступав В. Навроцький, вказуючи на непідготованість інтеліґенції. Переміг своею сміливою політчною думкою В. Барвінський. Ухвалено приступити до видання громадсько-політичного органу.

По обговоренні засад спинилися на справі матеріяльного забезпечення. В. Барвінський заявив, що залишає адвокатську канцелярію і готовий безплатно взяти на себе редакційну працю, запросивши до ближчого співробітництва в ній Ів. Белея (Роман Розмарин), що мав 23 роки.

Так само приступили з безплатною допомогою в редакції Юл. Романчук, а за ним Анат. Вахнянин, М. Подолинський, Ю. Целевич. Проф. Д. Гладилович зголосився безплатно вести адміністрацію. Тут же ухвалено заснувати спілку видавництва, до якої зразу ж увійшло кільканадцять осіб. Внесок було вставновлено в розмірі 50 злотих.

Першим вступив посол Ст. Качала. Він же значними сумами прийшов на допомогу видавництву в перших роках.

Названо було часопис „Ділом" в противагу „Слову", тобто: не словом, а ділом до ліпшого в народі.

Перше число „Діла" появилося 1-го січня (14.1.) 1880 р. за фактичною редакцією Вол. Барвінського. 3 тактичних міркувань, впродовж перших двох років підписували часопис М. Коссак, як видавець М. Желіховський, як редактор. Лише з третьего річника починає підписувати сам Вол. Барвінський. Та не довго так було. Цього ж року, на 23 році життя цей талановитий і багатонадійний журналіст і громадський діяч на віки відійшов з життя...

Спочатку виходило „Діло" двічі на тиждень (1880-82), потім тричі (1883-87). На цей саме час припадає спроба митрополита О. Сембратовича при допомозі польських політичних чинників про-тиставити „Ділу" свій часопис п. н. „Мир". Але не пощастило.

Вже в перших місяцях свого існування „Діло" звернуло на себе увагу і здобуло 600 передплатників. Ця кількість в дальшому зростала. Разом з тим при матеріяльній жертвенності найближчого гуртка громадян, а зокрема Ст. Качали та співробітників, при зразковій організації адміністративної видавничої праці Д. Гладиловича, з 1888 р. стає „Діло" вже щоденним органом української політичної думки. I таким залишається воно поверх пятидесяти років.

По смерті Вол. Барвінського (1883) другим з черги редактором „Діла" стає кандидат адвокатури А. Горбачевський, пізніше сенатор, при найближчій співпраці Ів. Белея. Белей назабаром перебрав до своі'х рук фактичне редаґування. На цьому становищі перебув він, як третій з черги редактор 18 років. Прислужився він до розвитку газети і то в часах найтяжчих. Головним співробітником його до 1891 р. був визначний того часу публіцист К. Кахникевич. Ближчими позаредакціними співробітниками „Діла" за I. Белея були: I. Франко, К. Устіянович, В. Навроцький, В. Коцовський, як також ціла трупа гімназійних професорів, як Юл. Романчук, Ю. Целевич, А. Вахнянин, Ол. Барвінський, правники – К. Левицький, Евг. Олесницький та інші. 3 молодших О. Маковей, П. Кирчів, М. Струсевич, що довший час (до своєї смерти 1898 р.) був передовиком „Діла"

Року 1896 до складу редакції вступив проф. Ол. Борковський (до 1911 р.), заступаючи часом головного редактора. За цей час співробітниками були: В. Щурат, Вяч. Будзиновський, М. Лозинський, Льонгин Цегельський та інші.

По Ів. Белеєві редакцію „Діла" перейняв Вол. Охримович, адвокат із Заліщиків.

Був це час, коли „Діло", залишаючи свій компромісовий шлях, підносить бойовий тон у боротьбі з ворожими таборами: польським і москвофільським. До співробітництва стають нові молоді сили, що оживлюють зміст часопису. 3 них такі публіцисти, під пером яких оживають рядки „Діла", як: М. Лозинський та Л. Цегельський.

По відході В. Охримовича редакцію перебирає Евг. Левицький, яку провадив в 1902-1906 рр.; його на короткий час замінює В. Охримович. Року 1907 головним редактором стае Л. Цегельський.

Настали бурхливі часи завзятої боротьби за український університет, завершениям якого було вбивство А. Коцка. Одночасно боротьба за виборче право та сама виборча акція. Соймові вибори до галицького сойму і політика гр. Потоцького, що привела до голосного в усьому світі акту М. Січинського. Все це виповнило сторінки тогочасного „Діла", що стало центром і трибуном українського життя.

Від 1908-1911 рр. редактором був Яр. Весоловський, який зміг поставити часопис, справді, на високий журналістичний рівень. По Весоловському прийшов не менш вправний журналіст, Вол. Кушнір і врешті В. Панейко, за редакції якого „Діло" застала перша світова війна.

3 четвертого річника в „Ділі" появляються імена декого з українських земель з-під Росії. Досить із них пригадати тут хоча б таких, як: М. Грушевський (псевд. Мих. Заволока), О. Кониський, Ів. Нечуй-Левицький, М. Комаров. Потім прилучаються I. Липа, Ол. Макаренко (псевд. Іван Тимошевський) та багато інших, як також низка українців-еміґрантів (після 1905-6 рр.) як Вол. Дорошенко, Андрій Жук, Гнат Хоткевич, М. Залізняк, В. Степанківський та інші.

Ця співпраця зміцнювала всеукраїнський характер единого довший час українського громадсько-політичного часопису, що розвинувся і зміцнів у пізніших часах та заслужив признання на сторінках інших часописів.

Спільним зусиллям усіх цих сил спромоглося „Діло" перемогти всі труднощі и вийти на певний шлях, на якому не змогли вже встояти и моквофільські сили, плекані зовнішніми силами.

Але не позбавлений був таки часопис труднощів. Особливо ви-явилися труднощі під час нової спроби угодової політики, що при­брала назву „Нової ери" і не могла оминути сторінок „Діла".

 


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 103 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Чужинці і,, Основа". Журналістика. Суспільство | На східньоукраїнських землях. ,, Українська Громада". | Його ,,Записки". ,,Киевский Телеграф". | Шукання виходу. Альманахи 1880 років | Три доби „Киевської Старини", Видавці, редактори | Матеріяльне становище „Киевской Старини". Передплата | Відгуки и оцінка | Літературно-політичний часопис ,, Слово". Його виникнення. Суспільно-національне обличчя. Пердплата. Додатки | Відгуки и оцінка | Упадок і відновлення видання |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Сатиристично-гумористичні часописи| Характер часопису. Зміст і співробітники.

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.009 сек.)