Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Хоче постоялий одкрити...

Піщани зовсім роти пороззявляли. Одні догадувались, що Максим, видно, в

Службі грошей заслужив; другі казали, що, мабуть, чи не в Туреччині де

Поживився, — може, уклав якого багатого'та собі гроші забрав; а треті

Мовили, що за жінкою взяв.

Отже, ніхто не знав, не бачив, як Максим жив на хуторі. Як виселився з

Пісок, то ні до його ніхто, ні він ні до кого: так мов умер! Якби не

доводилось піщанам бачити його по ярмарках, то, певно, ніхто б не знав,

Чи є він на світі, чи вже немає... А то з ярмарків, було, привозять

новину про Максима: вибудував, мов, оте й те, а наміряється, кажуть,

Будувати ще й те! Отак переказували люди те, що чули, а самі, на свої

очі, ніхто не бачив... Знали тільки, що в його все було на запорі —

Позапиране, позамикане...

Москаль хвортецю собі вибудував! — сміються іноді піщани.

№14

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

ХІV

НЕМА ЗЕМЛІ

Життя, кажуть, зжити — не поле перейти. Життя — що погода. Як серед

ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись:

де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари, —

Заклуботались вони; насупилось небо... заховалось сонце — похмуріло...

Загуло, закрутило, закушпелило шляхом... Зиркнула блискавка, загуркотав

Грім... гряк! трісь!.. Отакечки й тут. Оце тихо й мирно, любо та

Мило... гульк! — не вспів озирнутись, як повернуло на негоду...

Увосени, тільки що позвозив додому Чіпка хліб з поля й лагодився

Молотити, сам собі міркуючи, як тепереньки бачитись з Галею, — на тік

До його вскочило лихо... Стоїть він на току з ціпом, аж приходить

Десятник з волості. «Чого йому треба?» — подумав Чіпка і прикро глянув

Десятникові в вічі.

— Ходи лиш у волость! — каже десятник здалека. Чіпка ще раз глянув на десятника; подумав трохи, та тоді вже запитав:

Чого?

Не знаю, — одказав десятник. — Кличуть... якийсь чоловік прийшов з Дону...

Що за чоловік? Навіщо я йому здався?

Не скажу, — одмовив десятник. — Прийшов, щось побалакав з писарем, — мене оце й послано...

Добре... прийду, — одказав Чіпка.

Десятник повернувся — і пішов повагом вподовж вулиці.

Не пішов, а побіг Чіпка у волость; не зайшов і в хату, не сказав нічого й матері.

Незабаром після того вернувся додому, — та прямісінько в хату. На той час Мотря поралась коло печі.

Отак, мамо! — обізвався він.

А що, сину? — питає, не обертаючись, Мотря, не помітивши ні жалю в голосі, ні смутку на лиці.

Припленталась якась приблуда... Каже: Луцен-ків небіж... Хоче нашу землю одбирати.

Мотря миттю обернулася, глянула на Чіпку та й отетеріла... Хоч вона й дивилася, та нічого не бачила, не розуміла.

— Каже: не оддаси, —буду позивати... Мотря поблідла — і ледве вимовила:



Який небіж... звідкіля??.

Кажу ж: з Дону! — одмовив Чіпка.

З Дону?! — якось боязко запитала Мотря та й опустилась на лаву...


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 213 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Слушаем, ваше б-родие! | А ты откелева — такой? | Дай уж им... право-дело, дай! Люблю солдата... Солдат, брат, казенный | П'яниці сміялися. Москалі випили по косушці, заїли хлібом. | А часом і зуботичку давати, щоб похнюпний «хахол» держав рівніше | Не впервина. Ми вже ходили раз боронити турка од його бунтівливого | Захарчавши, спустив дух... | Попрогнивали, вивалювалися — порохня сипалася з голих колод; а повесні | Вічі тонкі на шнурочку брови, блискучі, хоч і сірі, очі й волосся, як | Максим низенький поклін, цілує її в «сахарнії уста» та в «білосніжну |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Офіцери. Зовсім би добре, коли б не страшно, що от-от Максим зложе свою| Одно невеличке слівце «Дін», як молотком, ударило її в голову...

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.005 сек.)