Б. Ошуканство

У моральному світогляді ми бачимо, з одного боку, що сама свідомість усвідомлено витворює свій об'єкт; ми бачимо, що вона не натрапляє на цей об'єкт як на щось чуже і він не стає для неї неусвідомленим; рад­ше сама свідомість усюди править за основу, з якої вона утверджує об'єктивну сутність; отже, свідо­мість знає цю сутність як себе, бо знає себе як діяль­ну, що витворила той об'єкт. Таким чином, видається, ніби свідомість досягає тут спокою й задоволення, бо їх вона може знайти тільки там, де їй уже не треба виходити за межі свого об'єкта, оскільки цей об'єкт уже не виходить за її межі. Проте, з другого боку, са­ма свідомість утверджує об'єкт зовні від себе, як своє потойбіччя. Але оце сутнє-в-собі-і-для-себе водночас утверджене і як таке, що не вільне від самоусвідом­лення, існує задля нього й завдяки йому.

Отже, моральний світогляд — це справді не що ін­ше, як розбудова цієї основоположної суперечності в усіх її різноманітних аспектах; це, коли скористатися Кантовим висловом там, де він найдоречніший, ціче гніздо бездумних суперечностей. Свідомість у розвит-

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Дух 423

ку цієї ситуації поводиться так, що міцно утверджує якийсь один момент, а від нього безпосередньо пере­ходить до іншого і скасовує перший; але, тільки-но утвердивши цей другий момент, вона ще й приховує його й робить сутністю радше протилежний момент. Водночас вона ще й усвідомлює свою суперечність і своє ошуканство, бо від одного моменту вона, безпо­середньо перебуваючи у відносинах із цим моментом, переходить до його протилежності; оскільки один момент не має для свідомості реальності, вона утвер­джує саме цей момент як реальний, або, що означає те саме, щоб утвердити один момент як такий, що іс­нує в собі, вона утверджує як такий, що існує в собі, протилежний йому момент. Таким чином, свідомість признається, що, фактично, до жодного з тих момен­тів не ставиться серйозно. До різних моментів цього ошуканського процесу нам треба придивитися пиль­ніше.

Погодьмося спершу визнати, що реальна моральна свідомість таки існує, бо це припущення зроблене безпосередньо, а не покликаючись на щось, що мог­ло передувати йому, і звернімося до гармонії мора­льності і природи, тобто до першого постулату. Ця гармонія має бути в собі, а не для реальної свідомості, не має бути присутня, бо присутність — це радше су­перечність між моральністю і природою. В присут­ньому моральність вважають за щось дане, а стан ре­альності такий, що вона не перебуває в гармонії з мо­ральністю. Проте реальна моральна свідомість — це щось діяльне, і тому вона полягає саме в реальності своєї моральності. А л е в самій діяльності така її пози­ція миттю стає замаскована і змінена, бо діяльність — це не що інше, як реалізація внутрішньої моральної мети, не що інше, як створення реальності, визначе­ної метою, або гармонії моральної мети і самої реа­льності. Водночас виконання дії існує для свідомості, вона є присутністю цієї єдності реальності і мети, а оскільки у виконаній дії свідомість реалізується як ця конкретна одинична свідомість, або ж споглядає існу­вання, що повернулося в неї, й саме в цьому полягає насолода, то в реальності моральної мети міститься

ще й та форма цієї реальності, яку називають насоло­дою і щастям. Отже, дія виконує фактично безпосе­редньо те, чому не судилося відбутися взагалі, вико­нує те, що мало бути тільки постулатом, мало бути тільки по той бік. Отже, дією свідомість виражає, що ставилася до своїх постулатів несерйозно, бо сенс ді­яльності полягає радше в оприсутненні того, що не мало бути присутнім. А оскільки гармонія постульо­вана задля діяльності: адже те, що має стати реальним завдяки дії, повинно бути реальним у собі, бо інакше реальність була б неможлива, — зв'язок діяльності й постулату конституйований так, що задля діяльності, тобто задля реальної гармонії мети і реальності, ця гармонія утверджена як щось нереальне, щось по­тойбічне.

Оскільки дія відбувається, невідповідність мети й реальності взагалі вже не сприймають серйозно; на­томість видається, що до самої дії ставляться серйоз­но. Але, фактично, реальна дія — це тільки дія одини­чної свідомості, отже, й сама є тільки чимсь одинич­ним, випадковим витвором. Проте мета розуму, б у д у -чи універсальною, всеохопною метою, — це не що менше, як увесь світ, остаточна мета, яка далеко вихо­дить за межі змісту цієї одиничної дії, і тому її взагалі треба ставити за межі будь-якої реальної діяльності. Оскільки треба реалізувати найбільше загальне доб­ро, нічого доброго і не зроблено. Але, фактично, нік­чемність реальної діяльності і реальність тільки всієї мети, що отут сформульовані, знову зазнають пере-лицювань в усіх напрямах. Моральна дія — це не щось випадкове та обмежене, бо за її сутність пра­вить чистий обов'язок; чистий обов'язок становить єдину цілу мету, а отже, дія, попри всю обмеженість змісту, є, як реалізація мети, здійсненням усієї абсо­лютної мети. Або, якщо вважати, що реальність — це природа, яка має власні закони і протиставлена чис­тому обов'язку, і тому обов'язок не може реалізувати в ній свій закон, то, оскільки обов'язок як такий — це сутність, фактично, йдеться не про виконання чистого обов'язку, що є всією метою: адже виконання мало б радше за свою мету не чистий обов'язок, а його про-

Дата добавления: 2015-07-10