А. Боротьба просвітництва з забобоном

Різні способи негативного ставлення свідомості, на­лежні, з одного боку, до скептицизму, а з другого — до теоретичного і практичного ідеалізму, — це фор­ми підпорядковані, якщо порівнювати "їх із формами чистого розуміння та його продовження — просвіт­ництва-, адже чисте розуміння народилося з субстан­ції, знає чисте Я свідомості як абсолютне і вступає в конфлікт із чистою свідомістю абсолютної сутності всієї реальності. Оскільки віра й розуміння — це та сама чиста свідомість, і вони протиставлені тільки за формою (бо для віри сутністю є мислення, а не поняття, а отже, щось цілком протилежне самоусві­домленню, а для чистого розуміння сутністю є Я), ко­жне з них є абсолютним запереченням іншого. Вірі, коли вони обоє протиставлені одне одному, припа­дає ввесь зміст, бо в її спокійному елементі мислення кожен момент здобуває існування; натомість чисте розуміння передусім не має змісту і радше є його чи­стим зникненням, проте завдяки запереченню свого заперечення реалізується й дає собі зміст.

Розуміння знає віру як те, що протилежне йому, розуму та істині. Віра в його очах — загалом тільки плетиво забобонів, упереджень та хибних поглядів, і тому в його очах свідомість, що охоплює такий зміст, організується в царство помилок, у якому хибне ро­зуміння безпосередньо, спонтанно й без відображен­ня в собі постає як загальна маса свідомості та в яко­му вона, проте, однаково містить момент відображен-ня-в-собі, або самоусвідомлення, відокремлений від спонтанності, і тримає його на затиллі як розуміння, що лишається для себе, й лихий намір, що ошукав це розуміння. Та маса — це жертва обману з боку свяще-

ництва, яке утверджує своє заздрісне марнославство, мовляв, тільки воно володіє розумінням, а також свої інші егоїстичні інтереси, а водночас уклало змову з деспотизмом, що як синтетична, позбавлена понять єдність реального та цього ідеального царств — на­прочуд непослідовна сутність — стоїть над нерозу­мінням юрби і лихим наміром священика й поєднує їх у собі обидва, а з глупоти і заплутаності народу, вдавшись до такого засобу, як священицьке ошукан­ство, зневажаючи як народ, так і священиків, висотує вигоду спокійного панування та задоволення своїх пристрастей і забаганок, а водночас теж є тією са­мою тупістю розуміння, тим самим забобоном та оманою.

На ці три аспекти ворога просвітництво нападає, не забуваючи, що їх треба розрізняти: адже оскільки його сутність — це чисте розуміння, що в собі й для себе універсальне, його справжні відносини з іншою крайністю — це відносини, в яких ідеться про спіль­ний та тотожний елемент для них обох. Аспект оди­ничності, що ізолюється з універсальної спонтанної свідомості, — це його протилежність, на яку воно не може впливати безпосередньо. Отже, воля священи-ків-ошуканців та деспотів-гнобителів не може бути безпосереднім об'єктом діяльності просвітництва, бо його об'єкт — позбавлене волі розуміння, що не має індивідуалізованого буття-для-себе, поняття розум­ного самоусвідомлення, що має своє існування в масі, проте ще не присутнє в ній як поняття. Але чисте ро­зуміння, вириваючи це чесне розуміння та його спон­танну сутність із лабет забобонів і помилок, виборює з рук лихого наміру реальність та силу його ошуканс­тва, основу і матеріал царства якого становить по­збавлена понять свідомість загальної маси, так само як його буття-для-себе має свою субстанцію в про­стій свідомості взагалі.

Отже, відносини чистого розуміння зі спонтанною свідомістю абсолютної сутності мають тепер подвій­ний аспект, бо, з одного боку, чисте розуміння в собі — це те саме, що й абсолютна сутність, а з другого боку, ця спонтанна свідомість надає й абсолютній сутності,

Дата добавления: 2015-07-10