Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. себе і для якого зникла всяка протилежність, це про­тиставлення вже не може існувати у

В. (А А) Розум 283

себе і для якого зникла всяка протилежність, це про­тиставлення вже не може існувати у формі її буття-для-себе, протиставленого реальності, бо протилеж­ність і негативність, що виявляються у витворі, стосу­ються не тільки змісту витвору або навіть змісту свідомості, а й реальності як такої, а отже, і протиле­жності, наявної тільки через реальність і в цій реаль­ності, і зникнення витвору. Таким чином, свідомість відображується в собі зі свого минущого витвору й утверджує своє поняття і свою впевненість як сутні та постійні супроти досвіду про випадковість діяль­ності; вона, фактично, дізнається про своє поняття, в якому реальність є тільки одним моментом, чимсь для свідомості, а не в-собі-і-для-себе; дізнається, що реальність — зникущий момент, який, отже, править для неї тільки за буття взагалі, чия універсальність тотожна з діяльністю. Ця єдність — справжній витвір; цей витвір — сам предмет, який цілковито утверджує себе і виявляється в досвіді як тривалий, незалежний від предмета, що є випадковістю індивідуальної дія­льності як такої, обставинами, засобом і реальністю.

Сам предмет протиставлений цим моментам лише тією мірою, якою вони претендують на ізольовану вартість, проте є, по суті, "їхньою єдністю як взаємо­проникненням реальності та індивідуальності; водно­час предмет — це й діяльність і, як діяльність, чиста діяльність узагалі, а отже, й діяльність цього інди­віда, і ця діяльність, що належить індивідові у проти­ставленні до реальності, діяльність як мета; водночас предмет — це ще й перехід від цієї визначеності до протилежної визначеності і, нарешті, реальність, на­явна для свідомості. Таким чином, сам предмет ви­ражає духовну сутність, у якій усі ці моменти скасова­ні як чинні для себе і, отже, мають чинність лише як універсальні моменти, і в якій для свідомості її впев­неність у собі, її вірогідність, є об'єктивною сутністю, якимсь предметом, об'єктом, народженим зі самоус­відомлення як свого, хоча він і не припинив бути вільним, властивим об'єктом. Таким чином, річ чут­тєвої вірогідності і сприйняття має своє значення в очах самоусвідомлення тільки завдяки йому, і саме на

це спирається різниця між річчю [Ding] і предметом [Sacbe]. Свідомість здійснює при цьому рух, що відпо­відає рухові чуттєвої вірогідності і сприйняття.

Отже, в самому предметі, як у взаємопроникненні індивідуальності та об'єктивності, що стало об'єктив­ним, самоусвідомлення досягає свого справжнього поняття про себе, або ж доходить до усвідомлення своєї субстанції. Водночас самоусвідомлення, таким, яким воно існує тут, є щойно посталим, а отже, без­посереднім усвідомленням субстанції, і це становить визначений спосіб, яким тут виявляється духовна сут­ність, ще не розвинувшись до своєї справді реальної субстанції. Сам предмет має в цьому безпосередньо­му усвідомленні форму простої сутності, що, як універсальне, містить у собі всі свої різні моменти і належить їм, але, знову-таки, ще й байдужа до них як до визначених і вільних для себе моментів, і тому як цей вільний простий, абстрактний предмет пра­вить за сутність. Різні моменти початкової визначе­ності, або моменти предмета цього індивіда, його цілі, засоби, сама діяльність і реальність, є для цієї свідомості, з одного боку, одиничними моментами, які вона може покинути й віддати в обмін за сам предмет, а з другого боку, всі ці моменти мають сам предмет за сутність, і то так, що він виявляє себе в ко­жному з цих різних моментів як їхнє абстрактне універсальне і може бути "їхнім предикатом. Сам він ще не є суб'єктом, але за суб'єкт правлять оті момен­ти, бо вони загалом припадають на аспект одинично­сті, тоді як сам предмет — тільки просте універсаль­не. Предмет — це рід, що виявляється в усіх тих мо­ментах як у своїх видах і водночас вільний від них.

Свідомість називають чесною, коли вона, з одного боку, доходить до цього ідеалізму, що виражає сам предмет, а з другого боку, має в собі як у цій форма­льній універсальності істину; така свідомість завжди переймається тільки предметом, і, отже, блукає в усіх своїх різних моментах, або видах, і, не досягаючи предмета в одному з цих моментів, а чи в одному значенні, саме через це отримує його у своєму іншо­му, тобто, фактично, завжди досягає задоволення, яке

284 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (АА) Розум 285

має припадати цій свідомості згідно з її поняттям. Хоч яка може складатися ситуація, свідомість завжди виготовляє сам предмет і досягає його, бо цей пред­мет, будучи цим універсальним родом тих моментів, є предикатом усіх.

Якщо свідомість не доведе якоїсь мети до реально­сті, вона все-таки прагнула цієї мети, тобто перетво­рювала мету як мету, чисту діяльність, яка нічого не робить, на сам предмет, і тому може стверджувати і втішати себе, що вона принаймні щось пробувала, щось робила. Оскільки саме універсальне містить у собі негативне, або зникнення, то навіть те, що ви­твір сам себе знищує, — це її діяльність-, свідомість спонукає до цього інших і знов отримує задоволення у зникненні своєї реальності, як-от неслухняні хлоп­чаки самі тішаться отриманим ляпасом, бо ж були його причиною. Або ж свідомість навіть не намага­лася виготовити сам предмет і нічого не робила, бо не хотіла; сам предмет є в її очах єдністю її поста­нови й реальності; вона стверджує, що реальність не може бути чимсь іншим, ніж її хотінням. І, нарешті, щось цікаве може статися взагалі без участі свідомос­ті, і тоді для неї ця реальність — сам предмет якраз у тій цікавості, яку вона виявляє до неї, хоч і не вона здійснювала цю реальність; якщо це просто неспо­діване щастя, що припало їй особисто, вона вважає його тоді за свою дію і заслугу; а якщо просто якась подія у світі, яка вже не обходить її далі, вона теж привласнює її, тож бездіяльна цікавість править їй за сторону, на яку вона стає: за або проти, поборюючи або підтримуючи.

Чесність цієї свідомості, а також задоволення, яке вона всюди отримує, полягає, як виявляється, фактич­но в тому, що вона не зводить докупи своїх думок, які вона має про сам предмет. Сам предмет, що є в її очах і її власним предметом, і аж ніяк не витвором, і чиста діяльність, і пуста мета, а то й бездіяльна ре­альність — кожне з цих значень вона по черзі ро­бить суб'єктом цього предиката й одразу забуває їх одне за одним. Тепер, у простому прагненні, а то й у нехотінні сам предмет має значення пустої мети і

припущеної єдності прагнення і здійснення. Розрада за знищення мети, якої все-таки прагнули або яку принаймні суто визначили, а також задоволення да­ти іншим щось до роботи, перетворюють чисту дія­льність, або цілком поганий витвір, на сутність: адже поганим слід називати витвір, який аж ніяк не є ви­твором. І, нарешті, коли пощастить знайти вже наяв­ну реальність, таке буття без дії стає самим предме­том.

Але істина цієї чесності полягає в тому, що вона не така чесна, якою видається. А д ж е вона не така без­думна, щоб і справді дати розпастися всім цим різ­ним моментам, бо повинна мати безпосереднє ус­відомлення їхньої протилежності, оскільки вони ціл­ковито пов'язані один з одним. Чиста діяльність — це, по суті, діяльність цього індивіда, і ця діяльність — це водночас, по суті, реальність, або предмет. І на­впаки, реальність, по суті, — лише його діяльність, а також і діяльність узагалі; так само і його діяльність — це водночас тільки діяльність узагалі, тобто теж реаль­ність. Отже, хоч індивід гадає, ніби йому йдеться тіль­ки про сам предмет як абстрактну реальність, на­справді тут ідеться ще й про предмет як про його дія­льність. І водночас, хоча йому йдеться тільки про дія­льність і зусилля, він ставиться до цього несерйозно, бо йому йдеться радше про предмет, і то про пред­мет як його. І, нарешті, хоча він, здається, прагне тіль­ки свого предмета і своєї діяльності, йому знову-таки йдеться про предмет узагалі, або реальність, що по­стійно лишається в собі і для себе.

Сам предмет та його моменти тут постають як зміст, але з не меншою необхідністю вони є у свідо­мості як форми. Вони постають як зміст тільки на те, аби зникнути, і кожен поступається місцем іншому. Отже, вони мають бути репрезентовані у визначенос­ті скасованих, і в такому разі вони є аспектами самої свідомості. А сам предмет наявний як у-собі, або як відображеність свідомості в собі; проте взаємовипи-хання моментів виражається у свідомості так, що во­ни утверджені в ній не в собі, а тільки для іншого. Якийсь один момент змісту свідомість виставляє на

Дата добавления: 2015-07-10