Стратегія структурних перетворень

Головною метою структурних перетворень є виробництво ВВП загалом і на душу населения, в якому переважатимуть продукти кінцевого призначення відповідно до потреб населения та імпорту. Структура ВВП зумовлена структурою продуктивних сил і залученого основного та інших видів капіталу. 3 огляду на це реструктуризація має початися зі зміни структури капіталу і його організаційних форм, з мобілізації капіталовкладень і підприємизації. 3 досвіду ринкових країн і специфіки сформованої в Україні економічної системи її реструктуризація спрямовується на:

- виховання у всіх суб'єктів ринку, зокрема у керівної ланки, усвідомлення необхідності поєднання приватних, колективних, державних і національних інтересів;

- мобілізацію фінансових ресурсів і капіталовкладенъ, конт­роль за рухом грошей, капіталів і товарів;

- створення малих і середніх підприємств як основи виробниц­тва переважної частини ВВП.

3 огляду на це структурні перетворення в Україні слід здійснювати з урахуванням того, що:

- вирішальне значения для зміцнення позицій у конкурентній боротьбі має спроможність до самофінансування; у короткостроковій перспективі единою можливістю підвищення продуктивності є заходи щодо зменшення витрат і зміни організаційної структури; у середньостроковій — інвестиції у невеликих обсягах;

- зміна структури — це створення нових самостійних під­приємств, здатних привабити інвестиційний капітал. Йдеться не про модернізацію великих підприємств, а про перетворення їх на окремі підприємства, зорієнтовані на зменшення витрат і отримання прибутку, які відповідають вимогам ринку та можливостям фінансування (підприємизація).

Важливим компонентом національної економічної стратегії України є стратегія структурних перетворень

* Стратегія структурних перетворень — система право­вих, політичних, економічних, фінансових заходів, спрямованих на зміну пропорцій капіталу, зайнятості та націоналъ

ного продукту для збалансування економічної системи відповідно до потреб суспільства.

Заходи національноекономічної реструктуризації постають із національноекономічних цілей, головною з яких є задоволення потреб населения і виробництва В*. Якщо величину В* прийняти, за національні потреби за обсягом і структурою споживання, то вони є основою національної політики структурних перетворень в Україні. Виробництво ВВП в Україні на душу населения становить близько 3 тис. дол. США (у країнах ЄС 18 — 30 тис. дол. США). Для вступу в ЄС його як мінімум слід збільшити у 6 — 8 разів, що рівнозначно приросту обсягу виробництва ∆ В, який забезпечить приріст витрат і споживання на ∆ В*:

В + ∆В = В* + ∆В*.

Це, своєю чертою, зумовить зміни продуктивної функції праці й капіталу:

В + ∆ В = Р(Т + ∆Т, К + ∆ К).

Наведене рівняння виражає екстенсивну продуктивну функцію — збільшення обсягу виробництва за рахунок зростання кількості праці й капіталу. У ринковій економіці, де вирішальне значения для виробника має конкурентоспроможність його продукції, екстенсивна виробнича функція не забезпечує достатньої ефективності виробництва продукції, а отже, не підвищує конкурентоспроможності (поліпшення якості та зниження собівартості). Досягнення інтенсивної продуктивної функції можливе за впровадження но­вих технологій а, зростання капіталоозброєності одного зайнято­го к = К/Т продуктивності праці зайнятих в за незмінної кількості зайнятих Т або економії праці:

В = В = аF(Т, К+ ∆К).

Відповідно зміниться і виробнича функція одного зайнятого:

в + ∆в = аf(к + ∆к),

тобто продуктивність праці одного зайнятого в зросте на Ав за рахунок приросту продуктивнішого капіталу ∆ к і впровадження нових технологій а.

Це створить передумови для збільшення національних витрат В* на ∆ В*. Рівняння споживання матиме такий вигляд:

В* + ∆ В* = (С + ∆С) + (Б + ∆Б)+(К + ∆К) + (ЧЕ +∆ЧЕ).

Отже, поліпшиться стан справ на виробництві, оскільки зростають споживчі національні витрати (С + ∆ С) + (Б + ∆ Б), нагромадження і капіталоозброєність зайнятих (К + ∆ К) та чистий експорт (ЧЕ + ∆ЧЕ), тобто резерви іноземної валюта.

Визначення напрямів реформування економіки залежить від усвідомлення її стану, розуміння теорії макроекономіки, суті й процесу реформ. Радикальні зміни виробничої системи в перехідний період гальмуються тим, що ринкове економічне мислення не сформувалося ні у сфері управління, ні у сфері виробництва, що уне можливлює економічне зростання, позаяк воно є результатом збалансованої державної політики реформ, спрямованої на активізацію процесів виробничої функції:

В = аF(Т, К).

Така політика передбачає:

- досягнення високих темпів зростання валового випуску В;

- зменшення матеріяльних витрат ↓ О у валовому випуску В = ↓ О + d В;

- збільшення частки валового внутрішнього продукту d В у валовому випуску В=↓О + ↓dB;

- отримання необхідної структури валового внутрішнього продукту щодо потреб країни d В = d _в В + d _пВ де d _вВ — частка ВВП сфери виробництва; d _пВ — частка ВВП сфери послуг.

Економічне зростання забезпечують радикальні структурні зрушення, які охоплюють:

- визначення націоналъних, політичних, внутрішніх і зовнішніх економічних пріоритетів, які гарантували б самофінансування України на найближчу перспективу і партнерську співпрацю з усіма країнами світу;

- створення інституційних умов для надходження прямих капіталовкладенъ і ефективного функціонування підприємств;

- зміну якості основного капіталу, мислення та якості тру­дового капіталу, якості й структури обігового капіталу;

- встановлення оптимальних міжгалузевих пропорцій і розміщення продуктивних сил.

Розв'язання цього комплексу проблем потребує узгодженого політичного, економічного, правового та фінансового функціону­вання усіх гілок влади.

У зв'язку з цим першочерговими завданнями є:

- Створення умов для розвитку конкуренції на основі спроможності підприємств до самофінансування.

- Створення нових самостійних підприємств, здатних привабити іноземні капіталовкладення.

- Трансформація централізовано керованих підприємств у ринкові, засновані на принципах самоуправління (підприємизація). її мета — зменшення виробничих витрат, забезпечення прибутку.

- Запровадження вільного ціноутворення та здійснення ефективної митної політики і квотування.

Вирішальний вплив на напрями і динаміку структурних перетворень мають інституційні ринкові умови. Інституційне забезпе­чення має головним за мету створення економічного механізму, який стимулює ефективне функціонування усіх підприємств і розвиток інститутів ринку. Позитивних імпульсів економічному зростанню може надати інституційне забезпечення трьох напрямів: 1) виробнича інтеірація; 2) упорядкування видів і форм власності; 3) активізація структурної політики районів щодо підприємств, які розміщені в областях і мають власні органи управління та формують бюджет.

Виробнича інтеграція. Більшість підприємств України втратила технологічні зв'язки з підприємствами країн СНД. Це пов'язано передусім з новими можливостями отримувати сировину і напівфабрикати на вигідних умовах від інших постачальників, а також відсутністю потреби в таких зв'язках. Однак у деяких випадках ці зв'язки в короткотерміновій перспективі є єдиною можливістю пожвавити виробництво та збут.

Інший напрям — пайова участь вітчизняних та чужоземних партнерів в українських підприємствах. Важливо, щоб ініціятива такої участі виходила від самих підприємств, і вони зберігали необхідний мінімум незалежності згідно з вимогами індустріяльної логіки.

Упорядкування видів і форм власності. Процес приватизації має завершуватися відокремленням приватної і неприватної власності, а це можливо завдяки:

- перетворенню бюджетних організацій і державних підпри­ємств за юридичною формою на компанії, тобто їх реформування у незалежні щодо бухгалтерського обліку підприємства — юридичні особи;

- здійсненню реальної приватизації (переходу прав власності від підприємств до приватних суб'єктів економічної діяльності);

- поліпшенню ринкових умов, передусім у середньостроковій перспективі.

Активізація структурної політики регіонів щодо підприємств. В Україні підприємства розміщені нерівномірно за кількістю і видами діяльності. Галузі, що сконцентровані в кількох регіонах і слабко піддаються реструктуризації, схильні до різкого спаду виробництва, скорочення робочих місць. Тому центральні та місцеві органи управління мають підтримувати структурні перетворення, щоб уникнути соціальних проблем. При тому важливим є:

- зміцнення економічного самоуправління областей;

- розукрупнення об'єктів соціальної сфери за одночасної їх ре­структуризації;

- створення регіональних ринків праці;

- запровадження неповного робочого дня.

Ці напрями реорганізації управління та регулювання економічних процесів з активнішим залученням регіонів уможливлять підвищення їхньої ролі як суб'єктів ринку з огляду на те, що регіональні структури управління відповідальні за стан справ в економіці та соціяльній сфері на відповідних територіях. Тому їм має бути надано правові, фінансові, економічні, розподільчі можливості для розв'язання регіональних соціяльноекономічних проблем.

Дата добавления: 2015-07-08